Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Зрадники і бунтівники обвинувачували адмірала, що він надсилає в Європу неточні звістки. Глашатай твердив, що це одверта брехня і вигадка бунтівників, які намагались захопити владу до своїх рук.
Я пригадав маленьку кімнатку в лазареті й адмірала, який між приступами лихоманки диктує листа про «благодатний» клімат Еснаньйоли. На щастя, я ні з ким не насмілився поділитися своїми думками.
Обох бунтівників було заарештовано і відпроваджено в Іспанію для суду над ними. Нагода для цього трапилась сприятлива, бо пан вирішив послати в Іспанію на чолі з Алонсо де Торресом чотири судна по припаси і медикаменти, яких уже відчувалась нестача у колонії.
Тим часом адмірал діяльно готувався до експедиції по золото углиб острова.
На початку березня він зібрав чотириста добре озброєних і навчених солдатів, з них сто п'ятдесят кавалеристів. Крім того, з нами повинні були вирушити робітники, рудокопи і ремісники, а також носильники, навантажені різноманітною поклажею, бо коней у нас було обмаль і ними користувалися лише для військових потреб.
Наш загін, таким чином, становив понад тисячу чоловік. Усю необхідну підготовку було нарешті завершено, і на світанку 12 березня ми, розгорнувши прапори, під звуки барабанів і сурм вирушили з форту.
Це було величне видовище. Пан звелів, щоб я чекав, поки усі, аж до останнього робітника, спустяться в долину, а потім повідомив про це його — він перебував на чолі війська.
Попереду загону йшли музиканти. Гупали барабани і литаври, оглушливо ревли сурми. Тріпотіли на вітрі різнокольорові стяги: я їх нарахував до двадцяти двох, бо тут були присутні лицарі, які являли собою окрасу З'єднаного королівства, і кожний привіз з собою своє знамено. Я бачив ведмедів, риб, орлів, що вбивали чапель, просто чаплі, зорі і сонце, але над усіма на високих держаках маяли фортеці і леви Кастілії і Леону і зелені прапори з ініціалами монархів.
Начищені лати так блищали на сонці, що боляче було очам; за солдатами йшли рудокопи з кайлами і лопатами, ремісники з пилками і сокирами, носильники і в самому хвості величезний натовп індіанців.
Мов довжелезна гадюка з лискучою лускою, загін завернув у долину. Ворота форту зачинились, і я, скочивши на коня, помчав до адмірала.
Мені недовго дали похизуватись на високому коні. Адмірал негайно наказав мені сплигнути і зайняти своє місце в лавах.
Пан писав королеві про чудові рівні шляхи цієї країни, але в долині, де ми проходили, навіть стежинок не було. Незабаром яскраво-смарагдова трава, збита нашими ногами, випросталась, і я, врай здивований, подумав про те, що ось тут пройде понад тисячу чоловік і на цій буйній соковитій траві не лишиться навіть і сліду.
Але, озирнувшись, я побачив, що на безмежному оксамитово-зеленому килимі, там, де пройшло наше військо, вже пролягла вторована темна смуга.
Рівнина була безлюдна. Тільки яскравопері птахи з різкими криками перетинали нам шлях та інколи переповзала дорогу довга, дивного кольору ящірка. Синьйор Маріо, що йшов поруч зі мною, раз у раз нагинався, щоб зірвати рідкісну квітку або спіймати метелика.
Надвечір цього дня ми перетяли рівнину і стали табором біля підніжжя високих гір, вкритих густим лісом.
Запалили багаття. Люди збирались біля вогнищ; веселі пісні і сміх дзвеніли у повітрі. Іти квітучою долиною було набагато приємніше, ніж працювати на дамбі або тягати важке каміння, і ніхто не заздрив тим, що залишилися у фортеці.
Розділ IV
ДОРОГА ДВОРЯН
Ранок нас зустрів запашним прохолодним вітерцем, що віяв з гір. Бадьорі після сну, ми підхопились на ноги; офіцери почали шикувати солдатів, десятники зайнялися робітниками.
Знявши капелюха, пан наш, адмірал, виїхав наперед на своєму високому білому коні.
— Панове дворяни, — сказав він, — послані наперед розвідники сповістили мені, що ці чудові гори закінчуються неприступними урвищами, вкритими непрохідним лісом. Тут не ступала ще нога людська. Доведемо ж, панове дворяни, що з іменем бога на вустах ми зможемо проникнути в найнепрохідніші місця і що тепер меч наш не доступиться перед кайлом каменяра або сокирою лісоруба. Вперед, панове дворяни, здолаємо приступом ці суворі гори, так як ваші батьки і брати кидалися на маврітанські фортеці з іменем своєї королеви на вустах.
Одразу ж невеликий загін благородних синьйорів вирушив наперед, скоряючись заклику адмірала.
Перед ними яскріли на сонці скелі — тверді, небачені дотепер гірські породи — і чорний непрохідний, переплетений ліанами ліс. Чим далі, тим щільніше стояли дерева, і, пройшовши кроків двадцять п'ять, сміливці зупинилися, стурбовано озираючись назад.