Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
— Вже четвертий покійник сьогодні, — каже він. — Це несправедливо, синьйоре адмірал. Чому одні можуть спокійно правити меси[109] або роз'їжджати по острову, як поважні пани, а я один мушу виконувати всі відправи.
— Про що ви говорите, отче Берналь? — спокійно запитує пан.
— Щоденно вмирає шість-сім чоловік, — відповідає чернець. — Зараз нема ще й дванадцятої, а я вже відправляю над четвертим. Добре було б, якби можна було їх поставити всіх у церкві і відправити службу одразу… Ну ось хоча б цей Хоакін Каска: його тіло так розклалось, що його ледве поклали на носилки.
Перо випадає у мене з рук, сльози навертаються на очі. Бідолашний Хоакін Каска!
— Ви гадаєте, що ви тут єдиний господар, пане адмірал, — каже чернець, — але, як бачите, лихоманка також хазяйнує по-своєму.
— Причиною цього тут не лихоманка, а нестриманість людей, — холодно заперечує пан. — Я ось прохворів кілька днів, і оскільки я стриманий і терпеливий, не п'ю вина і не об'їдаюсь плодів, то сподіваюсь, що господь ще збереже моє життя для інших справ… Пиши, Франческо, — звертається він до мене. — Ось я зупинився на словах «як відомо».
Чернець, постоявши кілька хвилин і прикро знизавши плечима, виходить з кімнати.
У мене перед очима стоїть обличчя Хоакіна Каски. Мені хочеться спитати про Орніччо, але я не насмілююсь перервати потік адміралових думок.
«Як відомо вже вашим величностям, — диктує адмірал, — острів цей, маючи щедру природу і. чудовий клімат, сприятливий для поселення. Ріки, що течуть у мармурових і яшмових річищах, несуть чисту і придатну для пиття воду. За весь час мого перебування тут я не зустрів у тутешніх лісах жодної шкідливої гадини і жодного хижого звіра. Красою своєї природи з цією країною не може зрівнятися жодна з досі бачених мною. Якби її величність пані моя королева зволила покататися верхи по цих рівних дорогах, запашних лісах і пишних луках, то безперечно вирішила б, що місцевість ця згодом стане багатющою і могутньою колонією, опорою нашого славного королівства…»
Від кволості рядки миготять у мене перед очима, і я мушу водити по них пальцем.
— Ти, звичайно, як і я, палаєш бажанням розшукати свого друга? — несподівано ласкаво запитує адмірал. — Скільки часу ти хворів?
— Місяць і десять днів, месіре, — відповідаю я.
— Це нічого не означає, — бурмоче він про себе. — Мавр не міг помилитися. Орніччо заблудився в лісі або захворів. Тут нема хижих звірів, а індіанці щедрі і гостинні. Ми його ще знайдемо, бо мавр не міг помилитися… Пиши далі. «Жителі цієї прекрасної країни добре знають цілющі властивості трав і дерев, що дасть нам змогу не завантажувати в майбутньому кораблі, що вирушають з Іспанії, ліками, а використовувати їх з кориснішою метою. У дикунів є своя релігія, але я не помічав серед них грубих і звірячих звичаїв, і я сподіваюсь, що наприкінці року мені пощастить всіх їх навернути у нашу католицьку віру. Щедра природа, що не вимагає турбот про завтрашній день, розвинула в них любов до гостинності: індіанці, яких я тут зустрів, усі без винятку мають добру і лагідну вдачу, і я гадаю, що їх легко буде привчити працювати на користь своїх нових володарів…»
Сумна пісня індіанців пригадується мені. Як поставився б до неї пан, якби він її почув? Я певен, що тільки тоді, як адмірал захворів, з індіанцями почали поводитися так суворо. Ось він очуняє і все змінить по-своєму.
«Що ж до золота, коштовного каміння і пахощів, — продовжує свого листа адмірал, — то й ними не скривджена ця місцевість, гідна називатися земним едемом[110]. Гирла рік тутешніх багаті на золотий пісок, а в горах, як розповідають індіанці, знаходять золоті самородки; шукати самородне золото я послав дві експедиції під проводом лицаря Горвалана і достойного родича вашого, синьйора Алонсо де Охеди».
Я відчуваю, що ще мить — і перо випаде у мене з пальців, так кволість долає мене. Я дивлюсь на адмірала. Обличчя його зблідло ще дужче, а під очима залягли кола, наче підведені синьою фарбою.
— Ну, досить на сьогодні, — каже він, зі стогоном відкидаючись на подушки. — Оскільки ти ще такий немічний для фізичної праці, то з завтрашнього дня з'являтимешся сюди до мене на шосту годину ранку щоденно, поки одужає синьйор Маріо. Йди відпочинь!..
Я дійшов до дверей, коли адмірал озвався до мене.
— Чи ти чув що-небудь про голоси покійників? — спитав він, дивлячись мені просто у вічі.
— Мені розповідали, що наші матроси чули якісь голоси на березі затоки Спокою, — відповів я.
— А ти сам — адже тебе знайшли на березі затоки, — ти хіба нічого не чув? — допитувався адмірал.
109
Меса — богослужіння.
110
Едем — земний рай, благодатний куточок землі.