Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Не знаю, чи можна грабувати гідно і чи може пограбована людина залишатися цим задоволена? Але це дрібниці порівняно з тим, що я прочитав далі:
«І оскільки дорогою, якою я йшов у Сібао, траплялося, що індіанці викрадали дещо у нас (і я їх карав), то повинні і ви, якщо трапиться, що хтось з них що-небудь вкраде, покарати винуватця, відрубавши йому ніс і вуха, бо ці частини тіла неможливо приховати».
Я не став переписувати геть усю інструкцію, хоч вона, можливо, і стала б у пригоді нашим нащадкам, розтлумачивши їм, як належить поводитися з населенням нових, завойованих земель.
Виписав я ще тільки те місце, де адмірал повчав Маргаріта, до яких хитрощів треба вдатися, щоб захопити касика Каонабо: «Засіб, який слід застосувати, щоб захопити Каонабо, повинен бути такий: нехай згаданий Контерас (це був офіцер, якому Маргаріт мав доручити цю чорну справу) подбає про міцніше спілкування з Каонабо і використає випадок, коли Каонабо вирушить на переговори з вами, бо таким чином буде легше захопити його в полон. А оскільки він ходить голий і в такому вигляді захопити його важко, бо варто йому тільки вирватися і кинутися навтьоки, неможливо буде ні побачити, ні впіймати його, бо він пристосовується до місцевості, — то подаруйте йому сорочку і капелюха і примусьте його одягнути все це, а також дайте йому капюшон, пояс і плащ, і тоді ви зможете впіймати його і він не втече від вас».
Синьйор Маріо, який ніколи не намагається зневажити переді мною пана, все-таки не лише скопіював цього документа, але й порадив… ні, не порадив, а наказав мені переписати його до свого щоденника.
А я сиджу над ним ось уже кілька годин і все перечитую інструкцію і свій запис у щоденнику.
Потім підхоплююся з місця і біжу повз два будинки до складу, де тепер перебуває секретар. З-під його дверей пробивається слабке світло, він, отже, не спить, але, пресвята діво, навіть якби він заснув останнім, мертвим сном, я все одно його розбудив би!
Убігши, я простягнув секретарю його копію наказу.
— Що з тобою, Ческо? — сказав він. — Чому ти опівночі бігаєш напіводягнутий? Хіба ти не знаєш, яка підступна тут лихоманка… — І замовк, бо я ткнув йому папір просто під ніс.
У мене дуже калатало серце, поки синьйор Маріо читав все, що я написав про нього і про адмірала. І я ні разу не дорікав собі за ці гіркі слова. Не дорікнув мені і синьйор Маріо.
— Ось, — сказав він, зітхаючи так, наче з плечей його звалився величезний тягар, — ось і ти про все знаєш, Ческо! Скажи мені, що діється з адміралом? Ми з тобою протягом обох плавань могли добре вивчити Голубка. Так, він марнославний, честолюбний, зарозумілий, іноді — коли його захоплює уява — він може сказати неправду, але хіба коли-небудь поставав він перед тобою чи переді мною людиною, такою низькою і нещасною?
Я нагадав секретареві випадок з Хуаном Родріго Бермехо з Троїни.
А хіба ставлення до Орніччо не свідчить про його жорстокість?
— Ні, Ческо, адже я сказав, що адмірал марнославний і честолюбний, і випадок з Бермехо тільки стверджує це. Про Орніччо адмірал пам'ятає і вдень, і вночі, але справи колонії заважають йому вирушити на пошуки твого друга. Проте ні безжальності, ні підлоти я в цьому не вбачаю. Скажи ж, Ческо, що діється з адміралом?
— Ви знаєте більше від мене, — заперечив я, — скажіть ви мені, що діється з адміралом?
Секретар довго просидів мовчки, стискаючи долонями скроні.
— Голубка необхідно розлучити з Алонсо Охедою, — сказав він несподівано. — Адмірал став невпізнанний відтоді, як ця людина з'явилася на його шляху.
Мене розсердили його слова.
— Що ви кажете, синьйоре Маріо? Пан наш — адмірал, тут йому підлеглі всі — і білі й індіанці. А Охеда — один із звичайнісіньких його підлеглих. Ба навіть — він підлеглий його підлеглого — Педро Маргаріта!
— Не будемо сперечатися, — сказав секретар втомлено. — Звичайно, королева на папері надала Голубку величезні повноваження. Але розберемось до ладу… Щоб здійснити те, чого від адмірала вимагають монархи, йому потрібна підтримка зацікавлених його справою людей. А де ці люди? Ну, аделянтадо — Дієго Колон. Хоч мені здається, що він і наполовину не такий енергійний, як його брат. Є ще поруч з Голубком чудова людина — фра Бартоломе лас Касас, є ще небагато простих матросів і солдатів, королівський секретар, синьйор Ескрівано, які зацікавлені в успіху його справи. Ось, мабуть, і все. Ну, я, хоч від мене мало користі… Ти… Жаль, що нема з нами Орніччо. Хоч як дивно, але я гадаю, що він мав би більший вплив на адмірала. Голубок так часто про нього згадує…