Велике плавання
- Автор: Шишова Зинаида Константиновна
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: М. Мартинюк
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Велике плавання». Краткое содержание книги:
Книга заснована на фактах і на здогадах.
З щоденника Колумба ми знаємо, що в його екіпажі були хлопчаки — корабельні юнги. Через необачність одного з них зазнала аварії «Санта-Марія» — флагманське судно флотилії.
Зінаїда Шишова дала цим невідомим юнгам імена, зв'язала їх дружбою, високим почуттям товаришування, таємницею карти.
За змалюванням характеру Колумба книга, яку ви зараз прочитаєте, не лише цікава. Вона є відкриттям у морі історії, вона сама — карта характерів людей епохи Відродження.
Схаменувшись, що можу перешкодити пошукам мого друга, я відповів ухильно:
— Я чотири години проблукав по острову без капелюха, і сонце дуже напекло мені голову. Якби я і чув якісь голоси, то це скоріше могло бути ознакою лихоманки, що починалася у мене.
— Дивись мені в очі, Франческо Руппі, — суворо наказав адмірал, — відповідай одверто: чув ти голоси померлих на березі затоки Спокою чи ні?
Палаючі голубі очі адмірала зазирали мені просто в душу, і, неспроможний збрехати, я прошепотів:
— Так, я чув їх, пане мій!
Яка радість! Сьогодні десятники повідомили населення колонії, що посланий на розвідку в гори Сібао лицар Охеда повернувся з добрими звістками і з цієї нагоди всі ремісники, солдати і матроси на половину дня звільняються від роботи. Опівдні в церкві буде відправлено урочисту месу, а потім ми прослухаємо з уст самого лицаря розповідь про його пригоди. Мені випала нагода побачитися з усіма моїми друзями, і я нетерпляче почав надягати на себе святкове вбрання. Але як жаль: одяг висів на мені, немов з чужого плеча, — так я схуд за час хвороби.
Сонце підбилося вже високо, і я стрімголов кидаюсь до дверей. Але хтось уже відчинив їх раніше від мене, і я налітаю на високу незграбну постать. Зіткнувшись лобами, ми відскакуємо у різні боки, і лише тут я впізнаю мого люб'язного синьйора Маріо.
— Куди ти так поспішаєш, Франческо Руппі? — каже він, тручи забите чоло.
І я мимоволі кидаюсь до нього в обійми, забуваючи про те, що я тільки напівматрос-напівслуга, а він вчена людина і адміралів секретар.
— Я приніс тобі добру звістку, — каже він. — Синьйор Охеда знайшов у горах золото. І, скориставшись з доброго настрою адмірала, я умовив пана взяти тебе з собою у похід, бо він сам збирається вирушити на розвідку… Тільки боюсь, що марно поспішив, — додав він, оглядаючи мене. — Ти такий схудлий, жовтий та кволий, що будеш лише заважати в дорозі.
— Чи не гадаєте ви, що ви товстий і рожевий? — сказав я, цілуючи його руки. — Добре, що на Ізабеллі немає дзеркал. Товстими і рум'яними тут можуть бути лише ідальго та ченці, які моляться і відпочивають, поки ми працюємо.
Те саме сказав мені сьогодні Хуан Роса. Я зіткнувся з ним при вході в церкву. І він показав мені, де стати.
— Зараз всі так обносились, що по одягу ніяк не можна відрізнити ідальго від хлібороба, — сказав він, — але якщо ти побачиш опецькувате і рожеве обличчя, то знай, що це патер або дворянин. Незважаючи на наказ адмірала, вони всі ухиляються від роботи, а ми по шістнадцять годин мокнемо у воді на будівництві дамби, а потім валяємось у лихоманці.
Правду кажучи, не ми одні валяємось у лихоманці. Побувавши у лікарні, я побачив там багато патерів, ідальго та офіцерів; хвороба косила людей, незважаючи на їхнє походження або становище, але справді попи, ченці і шляхетні пани намагаються будь-що уникнути громадських робіт, до яких зобов'язав їх адмірал.
А тим часом наказ пана, розвішаний на стінах і щоденно оголошуваний у церкві, провіщав таке:
«Я, Крістоваль Колон, головний адмірал Моря-Океану, віце-король і генерал-губернатор островів і континенту Азії та Індії, всім ідальго, попам, чиновникам, офіцерам, солдатам, матросам, ремісникам і хліборобам, що мешкають у нашій заокеанській колонії Ізабелла на острові Еспаньйола,
НАКАЗУЮ:
попри вік, стан, шляхетне походження, майнове становище та інші заслуги, зважаючи на тимчасові труднощі, що виникли через відсутність робочих рук, всім без винятку однаково виконувати громадську роботу, яка полягає у будівництві приміщень, придатних для житла, комор для зберігання хліба, укріпленні берега дамбами[111] і греблями, а також будівництві млинів, винних льохів і таке інше і таке інше».
Розділ III
БЕРНАЛЬ ДЕ ПІСА І ФЕРМІН КАДО
Оскільки церква наша була єдиним приміщенням, що може вмістити все населення колонії, то часто нею користувались для оголошення тих чи інших наказів і розпоряджень адмірала.
Сьогодні ж ми не розходились після меси, бажаючи послухати, що нам оповість лицар Охеда про свої пригоди.
Пан наш, адмірал, взявши його за руку, звів на амвон і, звернувшись до шанобливо притихлого натовпу, промовив:
— Ось перед вами один з найзнатніших ідальго Кастілії, людина, яка не обманула довір'я ваших монархів і вашого адмірала. Слухайте його!
Зійшовши на амвон, Алонсо де Охеда витяг з піхов свою довгу шпагу і поклав її на аналой. Потім, за його знаком, двоє солдатів внесли якусь важку річ, загорнуту в хустку, і поклали її поруч шпаги.
111
Дамба — підвищення у вигляді валу, оберігає берег від затоплення.