Безмірна залежність
- Автор: Астра Лола
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Strelbytskyy Multimedia Publishing
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Безмірна залежність». Краткое содержание книги:
Я посміхалася. Було приємно, зворушливо, але і страшно: тепер Ілля міг запросто злякатися і зникнути, я надто добре його знала.
— Я хочу ще про щось запитати, — почав Ілля, — що вчора трапилося?
— Що ти маєш на увазі?
— Коли я попросив тебе показати груди. В чому проблема? Ми ніби як разом. Я навіть не просив фото, а просто показати. Знову-таки, ти так легко пишеш про кохання, і з такою тяжкістю його демонструєш.
— Просто мені складно це робити після того, що сталося влітку.
— Влітку ми з тобою немов з ланцюга зірвалися, згоден. Ми майже не спілкувалися, бо коли чули одне одного, одразу збуджувалися. Але зараз все інакше, ми з’ясували всі наші непорозуміння, ми плануємо зустріч, а ти знову стала стриманою.
— Я тебе почула, — відповіла я, розуміючи, що слова Іллі необхідно обміркувати.
— Це добре, — Ілля посміхнувся, — пам'ятай, що ти можеш робити все, що тобі завгодно. Захочеш поговорити про високі матерії, пишеш про це, захочеш сексу, просто кажеш. І все. Не потрібно намагатися контролювати свої емоції, багато думати. Просто роби так, як хочеш.
«Ох, Ілля, якби ти завжди був на зв'язку, так і було б», — подумала я про себе, але чомусь не наважилася сказати вголос.
Ми довго ще говорили. Нам було добре, ми любили одне одного. А коли прощалися, до мене повернувся страх — Ілля міг тепер зникнути назавжди. Але з іншого боку, його можна було зрозуміти — це був важливий крок, на який повинні були наважитися ми обоє. Мені теж необхідно було все добре обміркувати. Попереду були вихідні, а це означало, що я залишуся зі своїми страхами на самоті.
У суботу Ілля мені не писав і не телефонував. Це було передбачувано, тож я не засмутилася, адже сама весь час розмірковувала про те, чи потрібно мені все це. Були сльози, особливо, коли я розповіла про можливу зустріч мамі. Вона злякалась.
— Ти хочеш стати однією з багатьох? — запитала вона, намагаючись повернути мені здоровий глузд, але замість цього отримала зворотну реакцію — я прийняла рішення:
— Так, мамо, хочу. І якщо він дійсно купить мені квитки, то я поїду до нього.
У неділю Ілля теж мовчав, а я починала панікувати, адже вже вирішила їхати. Я не могла йому про це написати, не хотіла нав'язуватися, тиснути, просити, а потім плакати, кричати, ображатися, вибачатися. Я повинна була бути готовою до того, що Ілля знову все зведе до жарту і зустрічі не буде. Насправді це було дуже очікувано. Проте я плакала і боялася, що все закінчиться. Невже тепер він зникне? І чи варто мені самій звести все до жарту, аби тільки його не втрачати?
Понеділок був вже нестерпний. Ця тяжкість у грудях просто вбивала. Аби її позбутися, хотілося написати йому, зателефонувати, почути, все обговорити і вирішити. Але з Іллею це було неможливо — він у більшості випадків не відповідав мені одразу.
Після обіду я все ж таки не витримала і написала йому, вирішивши звести все до жарту:
«Запитала на роботі — мені не дадуть відпустку».
Частково це було правдою через реорганізацію, яка відбувалася на підприємстві, але я могла взяти відпустку за свій рахунок, це не було проблемою. Проблема була лише одна — Ілля не хотів цієї зустрічі. Минав час, моє повідомлення не було прочитано, Іллі не було в мережі, а мене долали сумніви. Навіщо я сама відмовилася від зустрічі? Навіщо полегшила йому вибір? Так ти ніколи не дізнаєшся про його справжні наміри і почуття, ніколи не поставиш крапку. Тому я написала ще одне повідомлення:
«Іллюша, я щаслива! Нашу реорганізацію відклали. Я зможу взяти відпустку!»
Іллі весь день не було в мережі, а я весь цей час мучилася, страждала, плакала. Перед сном я знову йому написала:
«Я надіслала тобі перше повідомлення, тому що хотіла звести все до жарту. Я боялася, що ти зникнеш, бо не захочеш зустрічі. Коли я вже припиню тебе боятися? Час вже зрозуміти, що ти кохаєш мене і бажаєш мені добра. І я люблю тебе. У будь-якому випадку, якщо ти захочеш, я приїду».
Це був виснажливий день, і коли я лягала спати, то була настільки знесилена, що змирилася з тим фактом, що зустріч відбудеться тільки в моїх снах.
Я прокинулася серед ночі й одразу взяла до рук телефон. Там були повідомлення від Іллі в різних месенджерах.
«Маковцева, ти там жива? Куди зникла? Як минув твій день?»
«Мила, ти як завжди дуже красиво пишеш. Але що ж все це означає? Ти не зможеш приїхати?»
На щастя, я так багато плакала напередодні, що повідомлення Іллі мене не зачепило. Я ж знала, що так все і буде, тому лягла знову спати, написавши лише: «Хіба ти неуважно прочитав моє останнє повідомлення?»