Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

— Я перепрошую, вельможний пан, до панєнки від нашого ксьондза?

— Ні!

— Ні?

Гершко пильніше приглянувся до свого клієнта. Ну, він таки, правда, міг помилитись! З такою курткою, з таким кантом на штанах, з такими чобітками і до ксьондза їхати. Аби такий добрий рік на Гершка!

— Я ще раз моцно перепрошую, — він помацав за шапку, — вельможний пан ще не жонаті?

— Ще ні, Гершку.

— Ов, вельможний пан знають, що я Гершко? Ну, то в чому річ? Я перепрошую, я не шатхін[95] але якби був на місці вельможного пана, то я б оженився з панєнкою від нашого ксьондза. Ша, я нічого не казав!

— Слухайте, Гершку, скільки ксьондз дає вам за факторне?

— Що дав? Нічого не дав. Він наперед нічого не дає.

«Невже ж, — подумав Бронко, — така гіперпродукція попівен, що ксьондзи не гребують навіть такими сватами, як Гершко?»

Так їхали вони мовчки з півгодини, коли Гершко таки не втерпів і знову запитав:

— А може, пан — доктур?

Бронкові полестило, що Гершко запідозрив у ньому доктура, а разом з тим якось соромно стало за це мізерне самолюбство. Зрештою, Гершко, напевно, й сам не вірив, що везе доктура.

«Якби я був доктором, Гершку, то панна Ольга Річинська давно була б уже докторовою».

Нічого, Бронко Завадка наперекір усім темним силам таки візьме Ольгу в жони і без додатку «д-р».

Еге ж, може сподіватися! Якраз віддадуть йому добровільно Ольгу ті чорні круки! А може, й віддадуть, коли прив'яне, наче оспіла сливка, а ніхто з паничів не полакомиться на панну без приданого.

«Візьму і прив'ялу, — угурно опирається Бронко злій логіці розсудку, — але таки буде моєю!»

Але стривай, з якої рації, чого ради має він віддавати на поталу часові такий скарб, як молодість свого кохання?

«Якраз впору роздуми! Ану, перестав пластинку!» — скомандував Бронко своєму серцю, і воно цим разом послухалося його.

Справді, час був найменше пригожий для ліричних марень. В організації після приїзду Зеленого в Наше завирувала робота. Вийшов у світ перший номер пробоєвої[96] нелегальної газети «Воля» і вже партіями направився відповідними каналами по всій галицькій та волинській землі. Друкувалися резолюції сьомого конгресу Комінтерну з уривками деяких промов. Розпочатий у Центральній Польщі селянський десятиденний страйк пройшов на Покутті вдало, понад усякі сподівання.

Мало що не в кожному селі (де більші масштаби, де менші!) селяни відмовлялись платити податки за перший квартал. В багатьох випадках громадою проганяли екзекуторів, не без того, щоб іноді не потурбувати їх. Не виходили на шарварки. Влаштовували домашні арешти війтам, тобто тримали їх під вартою на час страйку. Були випадки організації масової самооборони села проти інтервенції поліції. В кількох селах страйкарі окупували поміщицькі садиби.