Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Серия: Сестри Річинські #2
- Год: 1987
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)». Краткое содержание книги:
Характерним для того часу було те, що уряд вирішив вести комбіновану тактику: в деякі села вислав уланські каральні загони, а в декотрі впливових діячів, здебільшого послів УНДО, яким староста дав доручення опам'ятати підбурене комуністичними вивротовцями, але в основі лояльне до польського уряду русинське населення і за всяку ціну переконати хлопів, що для власного добра вони повинні занехаяти на майбутнє спроби непослуху державі, бо інакше паньство[97] буде змушене (чого дало докази!) вжити більш радикальних заходів для наведення публічного спокою.
У Вишню з цією місією вибрався відомий адвокат на Нашівщині, посол УНДО Володимир Осадчук. Це й була одна з причин, чому Бронко свій приїзд у Вишню запланував саме на ту, а не на іншу неділю. Йшлося про таку благоньку річ, як те, щоб на зборах, які проводитиме посол Осадчук, були прийняті не його резолюції, а ті, що їх заготовить Бронко. З пана меценаса вистачить і того, що він збере народ і виголосить промову до нього.
Дивним збігом обставин нашівському окружкомові стало у пригоді й захворювання Завадки-батька.
З того моменту, коли мнимий агент фірми «Фелікс» натякнув Йосифові Завадці, що його колінам придалася б електрична грілка, старий, слухайте ви мене, відчув, що йому треба лікуватися. До тієї пори вважав свої недомагання хвилевими. І хоч ті хвилини тяглися надто довго і надто часто повторялися, Йосиф не спокушався на ліки. Був переконаний, що вистачить один-два рази взяти їм верх над своїм тілом, і вже людина попаде у залежність від них, якої їй не спекатись до самої смерті.
Коли вже чоловік, який тебе вперше в житті бачить, каже, що тобі придалася б грілка, то, значить, щось пищить у траві, як каже поляк.
Хтось порадив Йосифові прикладати до болючих суглобів гаряче болото з вишнянського прала.
Старий розчулився до сльозини в оці, коли на перший несміливий натяк синок виявив свою готовність систематично доставляти батькові лікувального болота з чудодійного вишнянського прала.
Бронко замовив у бляхаря два допасовані до свого рюкзака бідони і оце вибрався тієї провесняної неділі у Вишню. (Про те, що бідони мали подвійні дна, старий Завадка не мав ніколи дізнатись).
Виміна брудної білизни молодого Загайчика на чисту уповноважнювала Бронка до відвідин у домі старих Загайчиків.
Подумав, що буде непогано, коли й Гершкові стане відомо, що саме привело його у Вишню.
В'їхали в село.
— Притримайте коні, я зійду тут, — сказав Бронко, коли порівнялися з першими вишнянськими хатами.
Гершко заметушився: що значить тут? До центру села буде ще, може, з кілометр, — пощо ж вельможний пан будуть місити болото? А може, пан кремпуються[98] їхати поруч з євреєм, то хай пан пересяде на задню фіру.
— Не говоріть дурниць, Гершку, — прикрикнув на нього Бронко, аби приховати своє співчуття до бідолахи. — Я такий самий вельможний пан, як і ви. Приїхав я у Вишню по вишнянське болото. Кажуть, що ніби помагає на ревматизм, а в мого тата болять коліна…
— Чому не помагає? Як чоловік вірить, то вже й поміч, прошу пана. А ще як люди кажуть, що допомагає, то напевно так…
Не встиг Бронко перейти дороги, коли Гершко знову спинився біля нього:
— Завтра о п'ятій рано я потребую вирушати з села. Якби пан сьогодні ввечері спізнили поцьонг або не мали інших коней… може, від ксьондза, то я готовий. Я зрихтував би гарний зіц.
— Дякую, Гершку. Буду мати на увазі. Бувайте здорові!
— Моє ушанування шановному панові!
Молодий Завадка вперше на подвір'ї садиби Загайчиків у таку провесняну, голу пору. Бував тут не раз, але завжди влітку росохата дрібнолиста груша кидала таку густу тінь довкола себе, що в її орбіті й трава не росла.
Тепер дерево постало перед Бронком у новій, чисто графічній красі. Симетричне розташування ліній темно-коричневої крони на тлі лазурового неба викликає подив своєю технічною досконалістю, якщо слово «технічний» не ображає творчого генія природи.
Батьків Олекси Бронко застав дома. Мати ледве відповіла на привітання. Півгубою попросила сісти, а сама, не рухаючись з місця біля вікна, не міняючи пози, дивилася на вулицю. Оживилася трохи на виду, побачивши поношені сорочки сина. Чи має зараз подати чисту білизну, чи можна й пізніше? Ні, краще вже, щоб йому, Бронкові, не повертатись вдруге сюди.
Після історії з Річинським у Калиниці Олексієва мама незлюбила Бронка, не приховуючи своєї нехоті до того, хто розволочив і навчив пустому її сина. Як подалася від минулого літа ця жінка! Пропали її колишні великі, світляні, з переливними білками очі, і лице відразу набрало чужого, старечого виразу. Делікатна шкіра поміж повік одрябніла, і зморшки нависли на очі, залишивши тільки шпарки для зіниць.
97
Держава (пол.).
98
Соромляться, вважають незручним (з пол.).