Сестри Річинські. (Книга друга. Частина перша)

— Ага, впіймала я вас тепер, пане меценасе? А ідею комунізму, як таку, з ідеальними, припустим, її визнавцями, то ви визнаєте?

— Це я мусив би ще подумати, хоч коли будемо розвивати теорію практичного проведення ідеї в життя, то, маючи в історії такі випадки, як папісу на апостольському престолі чи інквізицію, чого доброго, можна б відмовитися і від католицизму. Отже, бачиш, Зонцю, і на небі бувають плями. Ти хочеш мене впіймати? Мене, старого юриста? Мене? Пані добродійка чують?

Олена не хотіла чути. Знала норовисту натуру Зоні і потерпала, щоб дискусія не переросла в непорозуміння, яке могло б позбавити, хоча на якийсь час, візитів доктора Гука. Щоб припинити цю суперечку, Олена пробує розпитати про Марію-Йосафату, звернути увагу доктора Гука в інший бік, але він, прошу панства, не заводна машина, яку можна зупиняти кому де хочеться. Він теж, слава богу, має свої нерви. І він має право зірватися.

Доктор Гук встав. Заходив навколо стола.

— Ви, молоді, неможливі. З вами неможлива ніяка дискусія, бо ви… ви… просто нехтуєте законами логіки. Ви, — пані добродійка мені пробачать, я це говорю загально, — не виховані. Так, не виховані, бо не маєте терпцю вислухати спокійно свого противника. Ви дискутуєте лише доти, доки чуєте свій голос, а потім вдаєтесь до палок і гнилих яєць. Так, так. І тому я перестав бувати на ваших зборах. Я людина прямолінійна. Так, я не вмію, не визнаю одну мораль для наших, а другу — для ваших. Це все мене нервує. Я перепрошую, — він нервово закашлявся, — то родич панства, здається, навіть близький, я перепрошую, пані добродійко, але з тим хлюстиком Славком Ілаковичем я перестав вітатися взагалі. Я не розумію, як може так поводитись син всіма поважаного отця Ілаковича, прошу мені пробачити, але я цього не розумію. Якось на зборах «Рідної школи», — я, здається, вже розповідав пані добродійці про це, — валить у президію, не висунений, не прошений, не обраний, і законом своєї палиці, так, пані добродійко, так, законом своєї палиці і жменьки своїх однодумців у залі сідає за стіл президії! Цей грабунок громадських прав відбувається в білий день перед очима переповненої зали — і ніхто нічого. Головуючому на зборах залишається або перервати збори, або стерпіти цього непроханого гостя. І він вибирає останнє. Яка після цього може бути мова про якийсь обмін думок, коли в нас панує терор у найвульгарнішому розумінні цього слова. «Ми, молоді», домагаємося того чи того, «ми, молоді», протестуємо проти того чи іншого. А я не розумію, що це за політична орієнтація, партія чи товариство оті «ми, молоді»? Ти не скажеш мені, Зонцю? Славуню, я попрошу ще одну скляночку чаю, може бути й не дуже гарячий, аби тільки вода добре відстоялася, бо Мариня не розуміє, що у нашівській воді багато мінеральних солей і її обов'язково треба відстоювати… Так от, «ми, молоді», а ми тоді закладемо свою політичну партію, що хіба буде називатись «ми, старі»…