Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Сама поїздка нині о такій пізній порі, звісно, була би починанням майже цілковито хибним. Я це чудово усвідомлюю, прочитавши про те, що Ви написали про основну мету своєї подорожі. Прошу вибачити, що, пишучи до Вас кілька днів тому, я висловив переконання, наче варто їхати, попри те, що добігає кінець липня. Той погляд не спирався на жодні логічні підставі, а був лише продиктований побоюванням, що справа може затягнутися на тривалий період. Тепер я гадаю інакше.
Тисну руку
і переказую сердечні вітання.
Тадеуш Штурм де Штрем
18.7 [1938]
Від Артура Лаутербаха[525]
Львів, 15 липня 1938.
Дорогий Пане Бруно!
Надсилаю того листа на Вашу дрогобицьку адресу, ту, яку я пам'ятаю багато років поспіль. Проте сподіваюся, що навіть якби та адреса вже застаріла, той лист урешті-решт дійде до Вас.
Кілька днів тому я розпочав видання сатиричного журналу, тижневика, який виходитиме у Львові[526]. То буде видання принципово аполітичне, наближене за типом до старого мюнхенського «Jugend».
Поруч із гумористичним матеріалом, видання міститиме одну (або й дві) шпальту, присвячену серйозній творчості. На тій шпальті поруч із малюнками першокласних митців знайдуться поетичні твори та короткі уривки добірної прози: есеї, оповідання, мініатюри.
Дозволю собі тим листом запросити Вас до співпраці в цьому виданні[527]. Припускаю, що Вам найбільше підійде поважний розділ. Я також дуже зацікавлений у малюнках. Що стосується прози, то прошу, якщо це можливо, про невеликі твори, 100—150-рядкові. Очевидно, що то всього лиш благі побажання, але сподіваюся, що вони будуть дотримані.
Щодо гонорарів, то їх ми платитимемо в тому ж розмірі, що й «Szpilki», а отже, утримуватимемо їх на середньому рівні, щоби при подальшому розвитку журналу підвищити.
Журнал з'явиться в середині серпня, і тому я був би Вам дуже вдячний, якби отримав Ваші цінні праці найпізніше до кінця поточного місяця.
Якщо Ви погоджуєтеся на мою пропозицію про співпрацю, прошу повідомити поштою на адресу моєї канцелярії у Львові, вул. Подлеського, 9.
Переказую вирази щирої приязні та поваги.
А. Лаутербах
Від Марії Хазен[528]
Париж, 10 VII — 38 р.
Дорогий П. Бруно!
Квапливо кілька слів (сьогодні вранці я отримала Вашого листа). Хочу Вам сказати, що 13-го або 14-го я звідси виїжджаю. Мені вдалося врегулювати свої справи впродовж 3-х тижнів. Я повернуся сюди допіру восени. Отож, у питанні Вашого приїзду я вважаю, що трохи запізно. Скрізь почалися канікули, і люди з Парижа виїжджають. Сумніваюся, чи Ви застанете тих, у кому Ви зацікавлені, хіба що саме лиш місто є для вас еквівалентом. Шкода, що Вам не вдалося приїхати в той час, коли я тут перебувала, це полегшило би Вам контакти з багатьма особами. Напишіть мені до Закопаного, що Ви вирішили. Звідти я напишу Вам про свої паризькі враження, тут мені, на жаль, для того бракує часу. Залишатимуся до 3-х тижнів у Закоп., буду там наприкінці наступного тижня. Моя адреса там:
Вілла «Асторія», Дорога до Білого.
Сердечно Вас вітаю і чекаю на подальші новини.
М. X.
Закопане (26 VII 1938)
вівторок
Дорогий П. Бруно!
Позаяк Ви вирішили їхати до Парижа, можу дати Вам тільки одну пораду: позбудьтеся хвилювання та перелаштуйтеся на Париж, «дуже selbstbewusst». Там не вільно бути надто скромним і не певним себе — слід іноді вимагати від людей інтересу до себе (слід також «уміти» їх зацікавити). Отож, апелюючи до моїх рекомендацій, переказую Вам те, що спало мені на думку (небагато, бо я збентежена Вашим незнанням французької мови, та ще й відсутністю багатьох моїх приятелів): зателефонуйте (німецькою мовою) до пані Александри Прегель, пославшись на п. Романа Тумаркіна (її дядечка і мого приятеля, кт. ненадовго перебуває тут, у Закоп.), і спитайте, коли Ви зможете її відвідати. Вона — росіянка, кт. вже давно мешкає в Парижі, малярка (мала нещодавно виставку), дуже багата дама зі значними впливами та знайомствами в потрібному Вам milieu. Надсилаю Вам водночас пару слів п. Тумаркіна до неї та її адресу на конверті. Конче одразу ж по приїзді зателефонуйте до неї, щоб її ще в Парижі застати, і попросіть у неї поради та рекомендацій для торгівців творами мистецтва й галерей. Ручаюся, що нім.[ецькою] Ви зможете з нею порозумітися. Вона знає всіх критиків і торгівців творами мистецтва в Парижі, утримує д. великий дім. — 2)Зателефонуйте, пославшись на мене, до п. Н. Аронсона (відомого скульптора), 93. rue de Vaugirard, Paris 15-е, і відвідайте його в майстерні. Нагадайте йому, що він бачив торік кілька Ваших графічних робіт, і що я згадувала йому про Ваш приїзд тепер. Прошу його сердечно привітати від мене і сказати йому, що восени я гратиму в Парижі. Його телефон Ви знайдете в телефонній книзі. 3) Тепер мої приятелі — Кракауер[529] (адреса 3, Av. Mac-Malion, тел. Etoile 36–61). То німецький письменник, кт. і в Парижі останнім часом відомий (він написав чудову книжку про Офенбаха, вид. у Grasset). Я б дуже тішилася, якби Ви знайшли з ним спільну мову, для Вас то було б, мабуть, найпростіше. З ним можна бути «собою». Може, було б найкраще, якби Ви одразу ж написали йому з Парижа і попросили його про рандеву. Вкажіть, що Ви той, для кого я свого часу просила рекомендацію до пані Адрієн Муньє. — Подаю ще Вам адресу мого брата: Gregoir Rosenberg[530], 19. rue Bargue, тел. Segur 75–47. Зателефонуйте до нього негайно (бажано, з самого ранку, о 9), а коли б його не було в Парижі, напишіть йому та повідомте свою адресу, щоб він після приїзду з Вами зв'язався. Він про Вас знає. Якщо Ви його побачите й застанете в Парижі, попросіть, щоб він зв'язав вас із п. Бзовецьким (польський журналіст), він може Вам придатися. C'est tout pour le moment. Гадаю, що ці знайомства вам придадуться. Повідомте мені свою паризьку адресу, може, я згадаю про когось іще, з ким би Ви могли поспілкуватися. Так, оце власне мені пригадалося: напишіть до пані Рахелі Шаліт, 6-bis, rue Lecuirot, Paris 4-е, пославшись на мене, і дайте їй номер свого телефону, щоб домовитися з нею. Вона — малярка та графік (колись мешкала в Берліні), genre-bohćmien. Скажіть їй, що Ви мій друг і що я прошу її допомогти Вам і Вами зайнятися. Домовтеся з нею про відвідання виставок, вона це робить охоче. Звичайно ж, що й до неї Ви можете написати німецькою. — А тепер мушу вже з Вами прощатися. Бажаю якомога більше вражень, щасливої дороги та дуже гарного настрою. Обов'язково напишіть мені з Парижа. До середини наступного тижня я залишатимуся в Закоп., потім — Лодзь. Про себе напишу вже Вам до Парижа. Отож — багато впевненості в собі й багато сил! Herzlichst
525
Артур Лаутербах — публіцист, співробітник видань «Chwila» та «Nasza Opinia», мистецький критик (серед інших, стаття Євреї та образотворче мистецтво (Żydzi a sztuki plastyczne, 1937)), автор розсіяних у періодиці віршів і рецензій-оглядів, присвячених графіці Бруно Шульца, опублікованих у 1929—1930 роках на сторінках щоденної газети «Chwila». Його роботи публікували також видання «Commoedia», «Głos Literacki», «Myśl Polska» й «Tygodnik Ilustrowany». Ініціатор і співорганізатор — разом із Ізидором Берманом — сатиричного тижневика «Chochoł». Радше за все, загинув у Львові під час війни.
526
Згаданий тут сатиричний тижневик — це «Chochoł», перший номер якого вийшов у 1938 році у Львові.
527
Жодна робота Шульца в журналі «Chochoł» опублікована не була.
528
Марія Рей-Хазен (1900—1966) — видатна піаністка, приятелька Шульца, сестра Жоржа Розенберґа; до Другої світової війни мешкала в Лодзі, після війни — в Нью-Йорку. Уривки з її спогадів, переказані мені в 1965 році у трьох наступних листах із Нью-Йорка, містять багато цікавих деталей і є важливим матеріалом до біографії письменника та долі зниклого листування з авторкою цих спогадів.
«Ваш лист мене зворушив і повернув мені усвідомлення тієї незвичайної приязні, яка об'єднала мене з Шульцом — то була інтенсивна, незвичайна й довготривала приязнь. Коли йому починало бракувати самих лише листів, він приїжджав до мене до Лодзі, часто без попередження, наче з натхнення.
Я пригадую собі один із таких візитів у Лодзі, коли зненацька під час жвавої розмови у мене вдома він раптом спохмурнів, і я не могла довідатися, що послугувало причиною його смутку. Врешті він мені зізнався, що «високий фабричний комин, який він побачив над подвір'ям, так його вразив і перейняв, що він не міг уже того позбутися».
Від тієї миті комин став наче третьою особою в нашій розмові. Він відповідав і говорив за нього. Гадаю, що р е а л ь н і с т ь такого ґатунку, яку ми обоє відчували, була значною мірою джерелом його приязні до мене. Ми розумілися в усьому, що було невидимим, невідчутним для інших. Пригадую собі, як, сидячи якось зі мною в кав'ярні в Лодзі, він розповідав мені про життя поштової марки [Рудольфів альбом для марок із Весни. — Є.Ф.], аж тут раптом до мене підійшла одна піаністка, щоб привітатися. Вона присіла на кілька хвилин, а він далі говорив про те, що переживав у зв'язку з отою темою, наче внутрішньо ігноруючи її. […] Я мала чимало листів від нього, які закопала в садку будинку перед виїздом із Польщі. То було на алеї Костюшка, 46 у Лодзі. Я також мала багато малюнків; одну його графічну роботу я подарувала в Закопаному відомому піаністові Еґонові Петрі, котрий був нею цілковито зачарований […]. Листи Шульца були закопані в садку перед моїм виїздом до Варшави, тб. через кілька місяців після початку війни. […] Я закопала їх, напевно, в скляному або металевому посуді — в садку навпроти вікна, де мешкав двірник, не надто глибоко, як пам'ятаю. […] З огляду на їхній зміст — варто би було їх відшукати. Мені тепер здається дивним, що підсвідомо мені тоді було важливо врятувати саме ці листи, бо, закопуючи листи Бруно, я водночас с п а л и л а листи близьких мені французьких приятелів — Анрі Барбюса та Ромена Ролана. […]
Я намовила Бруно з'їздити до Парижа, знаючи, що брат мій ним займеться, коли я його про це попрошу. Я влаштувала йому зустріч із відомим скульптором Наумом Аронсоном. Вони бачилися там кілька разів, і Аронсон був з а х о п л е н и й образами Шульца. […] серед них було чимало інтимних листів, тб. про його ставлення до мене як до особи, знаної йому «з марень і снів» і не знаної насправді. Те, що було вирішальним для нашої приязні, — це розуміння речей незрозумілих і майже не існуючих для інших. Водночас — ми перекладали їх спільною мовою, неначе мовою музики — «чуючи» речі не сказані». В 1967 році я провів у Лодзі за підтримки групи працівників лодзького Археологічного музею пошуки, перекопавши частину подвір'я будинку на алеї Костюшка. На жаль, вони не дали жодного результату. Будинок під час окупації займали німці, а з подвір'я зникли деревця, під якими були закопані посудини, що містили листи Шульца.
529
Зиґфрид Кракауер — див. біографію у примітці до його листа (у електронній версії — прим. 558).
530
Жорж (Ґреґуар) Розенберґ — див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 248). Розенберґ опікувався Шульцом у 1938 році в Парижі.