Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Однак, щоб ясно зрозуміти оту антиномію між нашим «приватним» і «публічним» баченням світу, слід сповна врахувати факт антиномії між нашим приватним і стадним я. Людина ніколи не фігурує сама, але завжди у зв'язку з іншими людьми, і та парадоксальна суперечність між нашим почуттям індивідуальної осібності та безугавною залежністю від інших є підставою подальшої дисгармонії. Цей пункт занадто мало був наголошений у Твоєму рефераті, а він незмірно важливий. Наші твори ніколи не постають лише з нас самих, але завжди внаслідок нашої копуляції з кимось іншим, і це зумовлює, що наше ставлення до них може бути, а іноді навіть мусить бути неприязним і обережним. Можна б сказати таким чином — якщо кому дружина народить дитину, то щасливий батько каже: «То моя дитина», — прагне до якомога повнішого утвердження в цьому настрої, і та постава є «публічною» та культурною. Проте водночас батько може ненавидіти й боятися тієї дитини, котра, будучи народженою від його комбінації з дружиною, є чимось третім, іншою, третьою реальністю — отож, такою третьою реальністю є всі наші форми, ситуації тощо, все, в чому ми об'являємося.
Уся складність втілення тієї простої, врешті-решт, позиції полягає в тому — як Ти глибоко і слушно зауважив, — що наша свідомість, будучи сама витвором «міжособистісним», належить до тієї третьої реальності; мова, котра, як і все решта, постала внаслідок копуляції індивідів, не надається для висловлювання направду індивідуальних сенсів — вона є знаряддям тиранії, навіть якщо нам здається, що вона робить нас вільними. Це зумовлює конечність відступу в отій критиці дійсності ще на крок, а це означає, що я не тільки мушу атакувати світ, а й водночас мушу атакувати себе — кепкувати зі світу й кепкувати із себе, жартуна — адже й постава моя не є остаточно поставою вільної людини, радше раба, котрий засуджує себе самого, як чуже творіння. Є в тому момент абсолютного сорому, страху, комізму й осуду. Але тому також «безформність» не є для мене нічим позитивним ані визвольним — то лише катастрофа зіткнення двох рацій, кожна з яких суверенна. «Незрілість» є поняттям суто негативним. Єдиний позитивний висновок, який можна виснувати з Ферд., — це потреба дистанції та певної обережності у ставленні до форми (й культури), потреба маневру тими витворами із цілковитим відчуттям їхньої іншості.
Як бачиш, тому Твоя стаття майже повністю збігається з моїми поглядами в цьому питанні, а головна відмінність полягає в тому, що те, що Ти вважаєш не цілком окресленою (в мене) стихією незрілості, я визначаю на ґрунті антиномії приватних і групових сенсів нашого я. Є в ній багато чудових і глибоких місць, і я дивуюся, що Ти від неї відмагаєшся. Шкода, що стаття не написана доступніше для широкої аудиторії з точки зору стилю. Поправки Ґридза пішли їй на користь[491]. Я написав такого розлогого листа, що вже не маю сили обговорювати поточні справи.
Що стосується Твого Месії[492], то мені важко щось сказати, позаяк я не знаю цього твору навіть у його загальних рисах — якщо він дає Тобі можливість відсвіжитися, то тим краще! Той постулат важливий не з огляду на Твоє мистецтво, а на Тебе самого — з психічної точки зору.
Сердечно обіймаю.
Твій В. Ґ.
[19 VII 1938]
Любий Бруно,
я дуже шкодую, що ми розминулися; я сподівався, що Ти виїдеш наступного дня, як оце Ти мені спершу сказав, і не змістив собі термінів у зв'язку з ремонтом будинку моєї матері у Варшаві. Сандауер дуже побивається, що не зустрівся з Тобою. Він робить перші кроки в тутешніх редакціях, але мушу сказати, що справа набагато складніша, ніж я думав. Знаю, що Ти мене правильно зрозумієш, тож можу Тобі сказати, що в ньому є багато вкрай дражливих дрібниць, і він, на жаль, належить до єврейського типу in minus; фізично він виглядає мало не карикатурою на юдея, так само і з точки зору товариської та духовної культури йому притаманні чимало єврейських рис найгіршого ґатунку, майже маломістечкових. Це не разило мене в Закопаному, але разить тепер, і я припускаю, що й Ти також зауважуєш це в ньому, хоча, можливо, це Тебе менше разить, зважаючи, що, попри всю свою шляхетність, Ти належиш до однієї з ним раси, і може краще розумієш самі підстави його індивідуальності. Пишу Тобі про це власне тому, що Ти не маєш у собі жодної з тих дражливих дрібничок, притаманних деяким Твоїм землякам. Вистачить того, що спілкування з ним є для мене доволі складним завданням, і я не знаю, як він тут асимілюється. Звичайно, я намагаюся допомогти йому і ввести його до мого невеликого світу, зважаючи на його істотні достоїнства. Але ці достоїнства не такі вже й фантастичні, вони зводяться до високого інтелекту та здібностей, проте культура не конче найкраща, і бракує певної широти, розмаху, польоту, шляхетності, властивих людям ширшого покрою. Якщо він зуміє вдосконалитися в цьому плані, то стане постаттю, а в іншому разі буде одним із тих чергових мудрагелів, яких греблю гати. Те саме стосується його стилю, який мені з першої миті не сподобався, бо занадто логічний, талмудичний, математичний, сухий… Я концентруюся тут на його вадах, оминаючи переваги.
491
Йдеться про правки до тексту Шульца, внесені редактором часопису «Skamander» Мечиславом Ґридзевським (див. його біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244)), котрий і в інших публікованих творах іноді робив численні правки, вилучаючи слова іншомовного походження.
492
Месія (Mesjasz) — роман Шульца, над яким він тоді особливо плідно — після певної перерви — працював; твір не був завершений, рукопис загинув.