Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Дух і Літера
- ISBN: 978-966-378-264-5
- Переводчик: Андрій Павлишин
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський». Краткое содержание книги:
_________________
Колись я знаходив вихід для своєї енергії в написанні листів, то була тоді єдина моя творчість.
З листа до Анджея Плешневича, 4 березня 1936
* * *
Мені потрібен товариш. Мені потрібна близькість спорідненої людини. Я прагну якоїсь запоруки внутрішнього світу, існування якого постулюю. Безугавно тільки тримати його на власній вірі, нести його всупереч усьому силою своєї перекірливості — то праця й мука Атласа. (…) Мені потрібен спільник для новаторських починань. Те, що для однієї людини є ризиком, неможливістю, поставленою догори ногами примхою, — відбите у чотирьох очах стає дійсністю. Світ наче чекав на ту спілку: досі замкнений, тісний, без подальших планів, він починає дозрівати барвами далечіні, лускати й відкриватися углиб. Мальовані проспекти поглиблюються та розступаються в реальні перспективи, стіна пропускає нас у раніше неосяжні виміри; фрески, мальовані на небосхилі, оживають, як у пантомімі.
З листа до Тадеуша Брези, 21 червня 1934
* * *
Ті листи, які мені вдалося знайти упродовж шістдесяти років, становлять не просто епістолярну колекцію, але передусім своєрідну автобіографію письменника, вони дають значний матеріал до його біографії, численні сліди якої затер час, а свідки переважно загинули. Властиво, увесь відомий нам сьогодні життєпис Бруно Шульца був реконструйований завдяки його листам, із уламків спогадів тих, хто його пережив, і нечисленних документів. Навіть такі елементарні дані, як дата народження письменника, подавалися у різних версіях, або супроводжувалися знаком запитання.
Єжи Фіцовський, зі Вступу до Книги листів
Книжку Ґомбровича[514] я читав із насолодою і черконув про неї кілька зауваг.
Маю тепер багато прикрощів. Сенк-Клещинський[515] (із «Kuriera Warszawskiego») позиває мене до суду, процес прикрий, тим більше, що у зв'язку з ним ендецька преса почала вже на мене нагінку[516]. Я нервую і перепрошую, що на тому завершую листа. Про Allert і Інслера напишу Вам найближчим часом. Прошу Вас пам'ятати про мене, переказую вирази правдивої поваги та сердечні вітання.
І. Берман
Від Рахелі Ауербах[517]
В[аршава] 25/VII 1938
Шановний і Любий Пане Шульце!
Ваш лист, написаний у травні, потрапив мені до рук допіру на початку липня, але все одно мені належить вибачитися перед Вами за спізнену відповідь. У мене були певні застереження щодо пов'язування випадку п. Ґ. з єврейською літературою (доволі бідною і без нього), з іншого боку, мені, однак, щиро шкода тієї обеззброююче жалюгідної екзистенції, в кожному разі, мені здавалося підступним супроти нього впливати на Вас у напрямку, абсолютно протилежному від того, якого він сподівався. Вважаю, що слід чоловікові допомогти, незалежно від того, чи є він, чи не є більшою або меншою мірою одарованим, і я сама зробила, що могла, допомагаючи йому порадами та рекомендаціями, як видати книжку. Втім, супроти Вас я не хотіла бути нещирою, і так, отож, сталося, що я зовсім не відповідала, а тепер, коли я нарешті сіла писати, то подерла три листи поспіль і залишаю врешті-решт усю справу для особистої бесіди, прохаючи про цього листа в жодному разі нікому не згадувати.
Незалежно від тієї справи, буду рада взагалі за першої ж нагоди перебування у Варшаві побачитися з Вами особисто і нагомонітися донесхочу. Дуже сподіваюся на те, що тим разом Ви знайдете дещицю часу для старої знайомої із львівських часів.
Від пані Корн[518] у мене немає свіжих новин. Ви слушно зауважили, що з нею останнім часом діється щось недобре, але сподіваюся, що воно вже, може, якось минулося. Дозя[519] перебуває у даний час у Сколе[520], і в тих самих околицях літує також донечка пані Корн. Можливо, що й мати за нею поїде, і таким чином обидві мої приятельки опиняться разом. Тільки я, бідолашна, самотньо відбуваю мертвий сезон у Варшаві. Я нещодавно втратила роботу через закриття «Nowego Głosu»[521], і ведеться мені не найкраще. Найгірше те, що я скута браком грошей і не можу відтак поїхати, як планувалося, до Парижа, де Манґер[522] перебуває вже три місяці, у зв'язку з тими ж розпорядженнями, проти яких, із більшою від нього спритністю, намагається захистити себе п. Ґрубер.
Чи я вже писала Вам із Перемишля про те, що дуже тішуся Вашими спробами писати по-німецьки, або перекладати свої твори німецькою мовою. Я твердо переконана, що Ваші речі можуть стати одкровенням світового масштабу, і якщо Ви вже не пишете їдишем і не належите до середовища, з якого виросли, то принаймні належте до… світу. Мені дуже цікаво, чи вдадуться ті спроби. Маючи тепер багато вільного часу, я хотіла би й зі свого боку спробувати перекласти щось їдишем. Коли будете у Варшаві, тоді про все поговоримо.
А наразі сердечно Вас вітаю, і до побачення —
Рахеля Ауербах
Від Тадеуша Штурм де Штрема[523]
Любий Пане Бруно,
відписую одразу, ще ніяк не узгодивши з п. Гессен питання можливості резервування валюти на більш пізній час. Мені здається безсумнівним, що питання отриманого дозволу не може не впливати на Ваше рішення. Я переконаний, що повторні клопотання будуть простішими, і що — коли вдалося за порівняно короткий період залагодити цю річ — можна буде те саме вчинити й іншим разом. Йтися може лише про те, щоб розрухати відповідні інстанції (ск., Сп. письм.[524]) заздалегідь, коли Ви знову поставите це питання на порядок денний. Прошу тоді, коли справа набуде актуальності, скористатися шляхами, доступними мені.
514
Йдеться про Фердидурке — книжка, споряджена датою 1938, з'явилася в останньому кварталі 1937 року.
515
Здзіслав Клещинський (1889—1938) — автор манірних віршів, забутий письменник, оглядач щоденної газети «Kurier Warszawski», де публікувався під псевдонімом Сенк; позивав Бермана до суду за зневагу після якоїсь публічної дискусії. Либонь, ішлося про текст Бермана Відкритий лист до найрозкішнішого Єгомостя Пана Здзіслава Клещинського, він же Сенк (List otwarty do najrozkoszniejszego Imć Pana Zdzisława Kleszczyńskiego alias Sęk, «Nasza Opinia» 1936 p., № 91). Справа була припинена через смерть Клещинського.
516
Нападки на Ізидора Бермана не обмежилися кампанією цькування у пресі, а й набули форми брутальних нападів бойовиків із середовища Табору національної єдності («В одному львівському виданні була дуже схвальна рецензія І. Бермана, котрого через кілька днів тяжко побили студенти-ендеки», — написав Бруно Шульц 21 лютого 1938 в листі до Романи Гальперн, № 99).
517
Рахеля Ауербах (1901—1976) — народилася в Галичині, померла в Ізраїлі. Приятелька Дебори Фоґель, випускниця університету ім. Яна Казимира у Львові, письменниця, перекладачка, публіцистка, котра писала їдишем, польською та івритом. Під час Другої світової війни, до 1943 року, перебувала у Варшавському ґето, співпрацюючи з Емануелем Рінґельблюмом над формуванням архіву Онеґ Шабат і діючи в соціальній допомозі, пізніше — в «арійській частині» — була зв'язковою з утікачами з ґето й активісткою Єврейського Національного Комітету (псевдонім «Анеля», Анеля Добруцька). Після війни працювала в Центральній історичній комісії в Польщі, а відтак в Яд Вашем в Ізраїлі. Була одружена з видатним єврейським поетом Іциком Манґером. Авторка опублікованих в Ізраїлі спогадів про Дебору Фоґель і Бруно Шульца.
518
Рахеля Корн (1898—?) — єврейська поетеса, приятелька Рахелі Ауербах. Від 1930 року належала до неформальної групи письменників, котрі ініціювали випуск у Львові мистецького журналу мовою їдиш «Cusztajer». До тієї групи належали, зокрема, Рахеля Ауербах і Дебора Фоґель. (Про видання часопису «Cusztajer» див. також вступну нотатку до листів Дебори Фоґель (у електронній версії — прим. 451)).
519
Дозя — Дебора Фоґель. Див. її листи до Шульца та примітки до них.
520
Див. примітку 1 у листах Дебори Фоґель (у електронній версії — прим. 452).
521
Див. примітку 6 у листі Ізидора Бермана (у електронній версії — прим. 510).
522
Іцик Манґер (1901—1969) — колишній чоловік Рахелі Ауербах, один із найбільших їдишських поетів у XX столітті.
523
Тадеуш Штурм де Штрем (1892—1968) — громадський діяч, від 1912 року член Польської соціалістичної партії, вояк І Бригади Легіонів; у 1920—1939 роках працював у Головному статистичному управлінні у Варшаві, куди взяв на роботу на прохання Бруно Шульца його наречену Юзефину Шелінську (див. примітку 6 у листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58)). Під час Другої світової війни діяв в організації «Воля — рівність — незалежність», у роки сталінщини засуджений до тривалого ув'язнення. Після звільнення працював над виданням творів Людвіка Кшивіцького та Людвіка Ландау. Великий громадський активіст і гуманіст, упродовж усього життя самовіддано й безкорисливо допомагав іншим, сам живучи як аскет.
Лист стосується запланованої поїздки Шульца до Парижа.
524
Профспілка польських письменників.