Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
А в маєткові лишився син Андрій. Він був на батька похожий — так само упертий і певний. Його не здивувало село — він приїхав на другий день, як батька вбито, і вже не покидав маєтку. Почав буряки сіяти, цукроварню поставив, свині розвів, молочарню — інтенсивне господарства, казав він.
Матері висилав гроші, а то й сам заїздив вряди-годи.
— О, ташап, ваша соціалістична книгозбірня шириться,— казав він, розглядаючи книжки на її столі.
Так, Апсігё, шириться,— зітхаючи відповідала пані
їига.
А від’їжджаючи, пан Андрій цілував материну руку й казав:
— Сподіваюсь, шашап, що ви врешті покинете свою келію й переїдете до мене. Ваша кімната напоготові.
Селяни, що привозили їй з маєтку масло, овочі тощо, так само прохали її повернутись.
— їдьте до нас, — казали вони, — може, легше буде. Ду« Же нас Андрій Степанович у шори взяв. Воно як подивитися, так і нічого ніби: і заробіток єсть, а не по совісті, вибачте...
Пані Івзі було це боляче невимовно. Одного разу вона наважилась і сказала синові:
— Апсіге, до мене доходять чутки, що ти експлуатуєш селян... Мені соромно за тебе. Ти такий освічений, розумний..
Пан Андрій здивовано знизував бровами:
— Матап, ось плоди вашої самотності!
Але пані ївга постановила висловити йому все. Вона підвелась, скинула з себе турецьку шалю, з якою не розлучалась ніколи, й урочисто заговорила:
— Апсіге, ти повинен розуміти, що так бути не може. Я не буду посилатися на наукові засади. Але хіба ти не почуваєш, що повинна бути криза? Все буде зломлено. Невже батькова смерть тебе нічого не навчила? Хіба в тобі немає — даруй це слово,— почуття справедливості? Послухай мене, віддай землю селянам, а сам візьмись до чесної праці. Не будь експлуататор!
Пані ївга хвилювалась дуже. Все ж чи не цілий рік вона збиралася висловити це синові й не раз складала в голові цю промову. Пан Андрій спокійно вислухав її, почекав хвилинку, чи не скаже вона ще щось, а далі промовив:
— Матап, вам треба серйозно подумати про свої нерви. Доконче потрібно вам змінити спосіб життя. Щиро раджу вам виїхати на час за кордон чи до Криму принаймні.
Він поїхав, поцілувавши матері руку, а пані ївга, зітхаючи, прошепотіла:
— Апсіге, ти мене не розумієш...
Прийшла війна. Дев’ять років, які пані ївга прожила в своїй самотній кімнатці, зробили її обличчя блідим, а очі блискучими, як у кокаїністки. Довгі пучки на її руках світили тоненькими кісточками, і вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Сусіди ненавиділи її за мовчання й урочистий вигляд. Ніхто не розумів її життя ані думок.
Пан Андрій їздив автомобілем і був головою місцевого відділу союзу городів1. Раз на два тижні він робив матері візиту й привозив фруктів та цукерок.
Коли війна почалася, пан Андрій сказав матері:
— Матап, може, ви пішли б працювати в один з моїх шпиталів? Таку працю тепер вважають за Ьоп іоп 39. Я був би вдоволений; а ви, може, дали б у такий спосіб вихід вашому почуттю до страдників.
Пані ївга похитала головою:
— Ох, Апсіге, не плутай мене у військові справи. Я чекаю кризи.
Коли криза прийшла, пані ївга почала вже кахикати, але очі її запалали ще дужче, і вона ще щільніше загорталась у свою шалю. Старечі сили не дозволяли їй поділяти народну радість на мітингах, але коли повз її вікна Випадково проходила маніфестація, губи її складались твердо і руки напружувались. В глибині душі вона шепотіла:
— Благословляю тебе, народе!
Син довго не приїздив, а вона чекала його нетерпляче. Аж ось він приїхав. Пані ївга з притомленою радістю спитала:
— Апсіге, ти почуваєш?
— Почуваю, таїпап, погано виглядаєте. Може, треба звернутись до лікаря?
— АпсІге,— прикро відповіла пані ївга,— хто вважає на хворобу в такій величній хвилі? Я про інше гадаю. Апсіге, часу ще не втрачено; ти ще можеш спокутати несправедливість свого життя — віддай маєток селянам, а сам вступай до с.-д.2. Я благословляю тебе на такий хвальний вчинок.
Пан Андрій вклонився.
— Мені дуже приємно, що ви турбуєтесь про мене, шашап! Але вибачте, я свого життя за несправедливість не вважаю, спокутувати його не збираюсь і до с.-д. мені вступати не личить. Я, шашап, боротись буду.
— Боротися! — гукнула пані ївга. — Проти народної стихії? Апсіге, згадай про батька.
39
Добрий тон (франц.). — Ред.