Оповідання. Повість. Романи
- Автор: Подмогильный Валерьян Петрович
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Оповідання. Повість. Романи». Краткое содержание книги:
Пан Андрій засміявся.
— Народна стихія! Вітер — теж стихія, а проте, крутить млини. Та й з якої речі я мушу поступатись маєтком, хоч би народ і мав на його якісь права? Права, шашап, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба.
Після цієї візити пан Андрій зник — більшовики прийшли.
А пані ївга зазнала в цей час багато пригод.
Коли в місті запанували більшовики, сусіди виказали на пані Івгу в ЧК3 — їм кортіло, щоб стару буржуйку п0“ трусили. Але трус не справдив надій сусідів. У старої буржуйки не знайдено нічого забороненого, а книжки її лягли в основу семінару для вивчення стосунків праці та капіталу при Раді депутатів.
Проте домкомбід взяв кімнату пані ївги на облік, наклав на двері печатку, а пані ївга опинилась на вулиці. Всі були вдоволені, що старій буржуйці таки дошкулили.
Пані ївга прийняла знущання спокійно і, йдучи вигнана через місто, гадала:
«Я повинна спокутувати гріхи свої й синові перед народом. Навіть якщо я з голоду помру, то це буде доцільно».
Вона зовсім приготувалась до голодної смерті, але на вулиці зустріла свою колишню покоївку Настю.
— От гаспиди,— гукнула та, коли пані ївга розповіла їй свої пригоди,— от розбійники нехрещені! Так переходьте до мене — якось житимем.
Настя була жінка рахубиста, в більшовиків не вірила і зразу збагнула, що пан Андрій їй добре заплатить за матір. Але пані ївга похитала головою:
— Якщо я лишусь жити, Насте, то що я робйтиму в той час, коли будується нове життя? Я не можу сидіти руки склавши.
Настя замислилась. Важко було підшукати для пані відповідну працю.
— Якщо вам не важко буде,— промовила вона врешті,—то навчите мого Серьогу грамоти.
Ця ідея припала пані ївзі до серця.
Виховати сина народу! Передати йому ті знання й досвід, що вона набула за довгий вік, передати вивищені думки — і тим хоч трохи спокутати гріхи роду.
Пані ївга погодилась.
Настя поселила пані ївгу у «великій хаті» — так вона звала вогку й темненьку кімнатку поруч з кухнею, де сама спала. Пані ївга не мала з собою навіть постелі й спала на лаві, застеленій рядниною, а вкривалась своєю шалею. З кімнати не виходила, бо вже морози стали, а кашель її не покидав.
— Яка я вдячна вам, Насте,— сказала пані ївга,— що ви дали мені притулок і доручаєте мені виховати свого сина. Я справджу ваше довір’я.
— Щасти боже,— відмовила Настя,— чуєш, Серього!
Тринадцятилітній Серьога, син народу, був розбещена дитина вулиці. Хати він не дуже держався, гасав десь, а додому прибігав хліба перехопити. Пані ївга одразу внесла дисонанс в його життя: віднині він повинен був дома сидіти та вчитись. Так мати сказала, а щоб її слово було міцніше, вона вибила Серьогу ременем. Серьога нишком прозвав пані Івгу «шлюхою в хустці» і зненавидів її всією силою своєї вільнолюбної душі.
За кілька день здобули книжки, і пані ївга з глибоким почуттям обов’язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:
— Серж, ти повинен відчути, що нова доба вимагає від усіх таких, як ти,— покидьків капіталізму,— якнайвищого розвитку розумових здібностей. Інакше пролетаріат перемогти не здолає... Будемо ж учитись.
Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому.
Пані ївга була спантеличена. Вона ще завзятіш узялася намовляти його. Тоді Серьога зробився серйозний і спитав її про значення слів, які часто вживають сердиті візники.
Пані ївга в розпачу стисла руки й гукнула:
— Яка безодня темряви й зіпсутості!
Вона урвала лекцію, сіла в кутку на свою лаву й довго міркувала про те, як найкраще взятися до виховання такого хлопця. Вона знала, що це — обов’язок її життя. І шкодувала, що їй бракує підручника педагогіки.
Ввечері повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) і, розпитавши про наслідки вступної лекції, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки зніс, але прокляв пані ївгу й запекло постановив дошкулити їй.
Назавтра, коли мати пішла, він тихенько повісив над дверима до кухні великий цебер з льодовою водою та прив’язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як двері відчинити. А тоді лагідно покликав пані Івгу до кухні.
Вона вийшла, і вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелі, а пані ївга сіла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серці її злоби не було. Вона шепотіла: