Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Ці королі темних справ ходили чистими тротуарами разом із заможними експортерами, з численними, галасливими комівояжерами, які завжди знали найсучасніші анекдоти, з лікарями, адвокатами, агрономами, дантистами, інженерами, що прибували кожним пароплавом. Більшість полковників зняли тепер чоботи і виглядали цілком мирними громадянами, бо зброї із собою не носили; вони будували для своїх родин котеджі, вільний час проводили в місті, дітей своїх посилали до коледжу доктора Еноха або до гімназій Баїйї. Їхні дружини лише на свята їздили у свої володіння, ходили одягнені в шовкові сукні, у модних туфлях, були постійними відвідувачами вечорів у «Прогресі».
Але ще безліч деталей нагадувала про колишній Ільєус. Не той, звичайно, Ільєус часів убогих плантацій кави, благородних сеньйор, чорних рабів і розквіту фазенди Авілів. Про ті часи залишився тільки туманний спогад. Збереглися сліди недавнього минулого, відомого своєю кривавою боротьбою за землю після того, як отці єзуїти вперше привезли в ці краї насіння какао. Тоді люди, що приїхали сюди в пошуках багатства, накинулись на ліси і почали рушницями та пістолетами утверджувати своє право на кожний аршин землі. Тоді всі ці Бадаро, Олівейри, Браз Дамасіо, Теодоро дас Бараунас і безліч інших почали прокладати дороги, прорубувати просіки в непрохідних нетрях і, супроводжувані своїми охоронцями, затівали смертельні сутички. Ліси було знищено, і саджанці какао посаджено в землю, щедро скроплену людською кров'ю. В ті часи все тут трималося на обмані, підкупі, хабарах, а правосуддя було в руках завойовників. Майже кожне високе дерево служило засідкою, з якої стрілець вистежував свою жертву. Сліди цього недавнього минулого збереглись ще в деяких рисах сучасного міста і в звичаях народу. Минуле відступало перед новими порядками і законами. Але відступало воно нехотя, опираючись, і особливо тоді, коли йшлося про звичаї, що з часом перетворилися майже в закони.
Одним з таких прихильників минулого, що з недовір'ям ставився до змін у житті міста, був полковник Мануел дас Онсас. Як і всі його однодумці, більшість часу він проводив на плантаціях і приїздив до міста лише для того, щоб уладнати справи з експортерами. Йдучи безлюдною вулицею того сонячного ранку, першого після довгих дощів, полковник думав про те, що сьогодні неодмінно виїде у свою фазенду. Наближався час збору урожаю, сонце зробить свою справу, і плантації матимуть чудовий вигляд. Полковнику імпонувало життя на лоні природи, серед милих серцю какаових дерев, і місто — з його кіно, барами, кабаре, красивими жінками — не змогло взяти його в полон. Він любив ходити на полювання, милуватись плантаціями какао, розмовляти з робітниками про давні часи, коли землю завойовували зброєю, любив слухати нескінченні розповіді про гадюк; йому подобались покірні індіанки з бідних периферійних будинків розпусти. Він приїхав до Ільєуса, щоб домовитись з Мундіньйо Фалканом про продаж йому какао, а також взяти аванс для розширення господарства. Фалкана не було вдома, він саме виїхав до Ріо, і полковник, який не хотів говорити про справи з управляючим експортера, змушений був затриматись у місті до приїзду Мундіньйо.
Увесь цей час, що йому довелося чекати у веселому, незважаючи на дощі, місті, друзі водили його в кіно, де він преспокійно засинав, не проглянувши і половини фільму, в бари і кабаре. Святий боже, які напарфумлені були там жінки — прямо дихати нічим! Та й брали вони недешево, канючили коштовності, каблучки… Цей Ільєус міг будь-кого пустити з торбами по світу. Проте сонячне небо, впевненість в доброму урожаї, вигляд соковитих плодів какао, що сушились у «шаландах», каравани ослів, навантажених цими плодами, розважливо впливали на настрій полковника, і йому навіть спало на думку, що він чинить нерозумно, тримаючи свою родину в маєтку, залишаючи дітей без школи, а дружину на кухні, наче наймичку-негритянку. Живуть же інші поміщики в місті, будують собі гарні будинки, одягаються по-людському, відпочивають, як усі…
За час своїх коротких відвідин міста полковник Мануел дас Онсас найбільше уподобав ранкові бесіди з друзями біля рибної ятки. Ось і сьогодні він поспішав туди, аби швидше розповісти їм про своє рішення побудувати дім в Ільєусі для родини. Заглиблений у ці думки, він ішов пустельною вулицею і, вийшовши в район порту, здибався з росіянином Яковом. Неголений і нерозчесаний Яків, ледве побачивши полковника, з радістю кинувся йому назустріч і щось вигукнув своєю мовою. Не дивлячись на те, що плантатор був людиною малоосвіченою і не знав жодної іноземної мови, він чудово зрозумів співбесідника і відповів не вагаючись: