Капітани піску. Габрієла
- Автор: Амаду Жоржи
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Вища школа"
- ISBN: 5-11-002355-7
- Переводчик: Юрий Владимирович Покальчук
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Капітани піску. Габрієла». Краткое содержание книги:
Дощі поступово вщухали, рівень води в річках спадав, і, хоча погода залишалась все ще похмурою, Яків і Моасір найняли робітників для ремонту мостів і розмитих ділянок дороги, а невдовзі — автобуси рушили в рейс. Перший рейс, під час якого за кермом автобуса сидів сам Моасір Естрелла, дав привід для жартів і розмов. Всі пасажири були запрошені: префект, Мундіньйо Фалкан і ще кілька експортерів, полковник Раміро Бастос, інші плантатори, Капітан, Доктор, адвокати і лікарі. Дехто, не довіряючи гарантованій безпеці руху, під різними приводами відмовився від поїздки, але вільних місць не виявилось. Більше того, пасажирів було стільки, що чимало аматорів автобусного руху їхало стоячи. Подорож тривала дві години, їхати було ще дуже важко, але все обійшлося щасливо, без пригод. В Ітабуні на честь відкриття автобусного сполучення було влаштовано урочистий сніданок і фейєрверк.
Під час сніданку Яків оголосив, що в кінці другого тижня регулярного сполучення між містами-сусідами в Ільєусі буде влаштовано великий обід, на який запрошуйся всі визначні діячі обох муніципалітетів, аби достойно відзначити ще раз цю знаменну перемогу місцевого прогресу. Бенкет було доручено провести Насібу.
На той час слово «прогрес» було найпоширеніше в Ільєусі та Ітабуні. Його повторювали скрізь на всі лади. Воно не сходило із газетних шпальт щоденних випусків, а також тижневиків, було приводом дискусій в паперовій крамниці «Модело», в барах та кабаре. Мешканці Ільєуса повторювали його, коли заходила мова про нові вулиці, сквери, про споруди комерційного центру і новітні котеджі на узбережжі, про поліпшення друкарні ільєуської газети, про вечірні і вранішні автобуси на Ітабуну, про вантажні автомобілі для транспортування какао, про яскраве освітлення кабаре, про новий кінотеатр «Ільєус», про футбольний стадіон і коледж доктора Еноха, про хирлявих доповідачів із Баїйї і навіть з Ріо, про клуб «Прогрес» з його танцювальними вечірніми програмами. «Це справді прогрес!» — з гордістю промовляли вони, гідні тієї високої місії, яка припадала на долю кожного з них у розвитку і зміцненні рідного міста.
Навколо панувала атмосфера розквіту і небувалого прогресу. Прорізувались вулиці в напрямку моря і гір, засаджувались сквери, розплановувались майдани, споруджувались будинки, палаци, приватні коледжі. Збільшувалась орендна плата, в комерційному центрі вона досягла шалених розмірів. Південні банки створювали свої агентства, «Банко до Бразіл» збудував новий чотириповерховий корпус для своїх потреб.
Місто поступово втрачало вигляд військового табору, такий характерний для нього з часів завоювання земель. Уже не їздили верхи фазендейро з пістолетами при поясі в оточенні напівдиких охоронців з рушницями в руках, затихли постріли, що сповнювали тривогою темні і брудні вулиці; зникли бродячі крамарі із своїми бездонними валізами. Все це поступово умирало і відступало перед новим містом з яскравими вітринами численних крамниць. Бродячих крамарів можна було здибати лише в дні ярмарків; тепер їхнім ринком збуту стала провінція. Відкривалися нові школи, коледжі, кінотеатри, кабаре. І хоч релігія в цих краях не користувалась великою пошаною, все ж ільєусці гордились тим, що в їхньому місті було засновано єпархію, і першого єпископа зустріли радісно і щиро. Плантатори, експортери, банкіри, комерсанти щедро вносили гроші на спорудження монастирської школи для ільєуських дівчат і на палац для єпископа. Обидва приміщення будувались на узвишші гори Конкіста. З неменшою щедрістю городяни вносили гроші на організацію клубу «Прогрес», заснованого з ініціативи комерсантів і бакалаврів на чолі з Мундіньйо Фалканом. Засновувались футбольні і спортивні клуби, активізувалось літературне товариство імені Руя Барбози[30]. В ті роки область Ільєуса поступово набула в країні слави «королеви Півдня». Какао розводилось на всьому півдні штату Баїйя. І не було культури, прибутковішої за нього. Достатки зростали, столиця какао — місто Ільєус — переживала період розквіту.
Проте цей всеперемагаючий прогрес, ця майбутня велич ще перемішувалася на вулицях із залишками епохи завоювання земель, епохи недавнього минулого з його збройними сутичками і бандитським диктатом. Каравани ослів, нав'ючених мішками з какао для експортних складів, стояли в центрі міста поруч із своїми бездушними конкурентами — вантажними автомашинами. Ще ходило по вулицях чимало людей, озброєних пістолетами; на околицях і в завулках часто спалахували бійки; славнозвісні наймані вбивці, жагунсо, вихвалялись своїми заслугами в дешевеньких корчмах; і хоч рідко, але, як і раніше, просто перед очима у людей чинили вбивства.
30
Руй Барбоза (1849–1923) — відомий бразільський політичний діяч, юрист, письменник.