Капітани піску. Габрієла

Чи то ж міг святий Жорже залишитись байдужим до таких молитов і обіцянок? Адже з часів капітаній[26] вершив він чи то вдало, чи, може, й ні долю цієї області — тепер какаових плантацій. Жорже де Фігейредо Коррейя, якому король Португалії подарував на знак дружби ці десятки ліг лісів пау-бразіл[27], заселених тоді дикунами, не захотів полишити бучне життя ліссабонського двору в ім'я дикої сельви[28] і відрядив замість себе свого іспанського кума на смерть, яку той прийняв від рук індіанців. Проте він порадив кумові довірити заступництву святого — переможцеві дракона — цей феод, який король, його повелитель, вирішив йому подарувати. Він не поїхав в цей далекий і первозданний край, але нарік його своїм іменем на честь тезка — святого Жорже. І так з сідла свого здибленого коня святий від самого початку стежив за дивовижною долею Сан-Жорже-дос-Ільєуса ось уже протягом чотирьохсот років. Він бачив, як індіанці жорстоко розправлялись з першими колонізаторами і як, в свою чергу, були винищені і підкорені індіанці, він бачив, як підводились цукроварні, розширялись угіддя плантаторів — одні мізерні, інші величні. Він бачив, як змінювала обличчя земля, донедавна занедбана і безперспективна. Потім він був присутнім при засадженні перших ділянок какаових дерев, і саме він повелів макакам жупара сприяти розмноженню какао, розносячи всюди його насіння. Можливо, що робив він це без будь-якої мети, лише для того, аби змінити трохи цей одноманітний пейзаж, що досить таки набрид йому за чотири сотні років. Він навіть гадки не мав, що слідом за какао прийде багатство і нові часи для землі, відданої під його заступництво. Йому довелось тоді стати свідком жахливих подій: люди по-зрадницькому і жорстоко вбивали одне одного лише для того, щоб заволодіти долинами, горами, річками, лісами. Люди безжалісно палили цілі лісові масиви, корчуючи площі під какао. Він бачив, як раптово розрослась область, звелись нові міста і села. Він бачив, як в Ільєус прийшов прогрес, принісши на своїх могутніх крилах єпископа; бачив утворення нових муніципалітетів — Ітабуни, Ітапіра; бачив юрми людей, які сходили на берег з кораблів, і тому був твердо переконаний, що вже ніщо й ніколи не здивує його. І все одно його вразила ця глибока побожність полковників — людей черствих і грубих, байдужих до законів і молитов, а також дивовижна обітниця падре Базіліо Серкейри, людини неврівноваженої і гарячої до такої міри, що святий навіть взяв під сумнів можливість виконання ним обітниці до кінця.