– 1 -
"Приблизно о 13 годині 22 червня мені подзвонив Й.В. Сталін і сказав:
– Наші командувачі фронтів не мають достатнього досвіду в керівництві бойовими діями військ і, мабуть, трохи розгубилися. Політбюро вирішило послати вас на Південно-Західний фронт в якості представника Ставки Головного Командування. На Західний фронт пошлемо Шапошникова і Кулика. Я їх викликав до себе і дав відповідні вказівки. Вам треба вилетіти негайно до Києва і звідти разом з Хрущовом виїхати у штаб фронту до Тернополя.
Я запитав:
– А хто ж буде здійснювати керівництво Генеральним штабом в такій складній обстановці?
Й.В. Сталін відповів:
– Залиште за себе Ватутіна.
Потім дещо роздратовано додав:
– Не гайте часу. Ми тут якось обійдемося.
Я зателефонував додому, щоб мене не чекали, і хвилин через 40 був уже в повітрі.
Тут тільки згадав, що з учорашнього дня нічого не їв. Виручили льотчики, пригостили мене міцним чаєм з бутербродами.
На кінець дня я був у Києві в ЦК КП(б)У, де мене чекав М.С. Хрущов. Він сказав, що далі летіти небезпечно. Німецькі льотчики ганяються за транспортними літаками. Треба їхати на машинах. Отримавши від Н.Ф. Ватутіна по ВЧ останні дані про обстановку, ми виїхали до Тернополя, де в цей час був командний пункт командувача Південно-Західного фронту генерал-полковника М.П. Кирпоноса.
На командний пункт прибули пізно ввечері, я тут же переговорив по ВЧ з Н.Ф. Ватутіном...
Н.Ф. Ватутін сказав, що Й.В. Сталін схвалив проект Директиви No 3 наркома й наказав поставити мій підпис.
– Що за директива? - запитав я.
– Директива передбачає перехід наших військ до контрнаступальних дій із завданням розгрому противника на найголовніших напрямках, притому з виходом на територію супротивника.
– Але ми ще точно не знаємо, де і якими силами противник завдає свої удари, - заперечив я. - Чи не краще до ранку розібратися в тому, що відбувається на фронті, і вже тоді приймати потрібне рішення.
– Я поділяю вашу точку зору, але справа ця вирішена.
– Добре, - сказав я, - ставте мій підпис.
Ця директива надійшла до командувача Південно-Західного фронту близько 24 години. Як я й очікував, вона викликала різкі заперечення начштабу фронту М.А. Пуркаєва, який вважав, що у фронту немає сил і засобів для проведення її в життя" (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 268).
– 2 -
Все начебто доладно. Але звернімо увагу на непримітні дрібниці.
Не Москва, виходить, винна в розгромі 22 червня, не верховне керівництво і не Генеральний штаб, а командири на місцях. Не в тому, виявляється, причина ганебної бездіяльності Червоної Армії, що Директива No 1, підписана Тимошенком і Жуковом 22 червня о 0 годині 30 хвилин, категорично заборонила командувачам фронтів і армій відповідати вогнем на вогонь і взагалі робити які-небудь дії, а в тому , виходить, причина, що дурненькі командувачі фронтів «не мають достатнього досвіду в керівництві бойовими діями військ і, мабуть, трохи розгубилися». І ось на допомогу їм Сталін шле великого Жукова, який має достатній досвід і ніколи не розгубиться.
