Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Тут два варіанти.
Перший: Проїжджайте!
Другий: Ох, пройдисвіти фашистські, підпис самого товариша Сталіна зробили!
«Професор диверсійних наук» полковник Старинов розповідав, що мав безліч неприємностей з патрулями НКВС саме тому, що документи його були підписані маршалом Тимошенком. Ось це й викликало підозри. За це його ніде не пропускали. За це його ледве до стінки не поставили.
Гаразд. В'їхали в Київ. Як пише Жуков, «до кінця дня». Коли мова йшла про виліт з Москви, там години та хвилини в оповіданні миготіли. Тут ясності поменшало. І недарма. Трохи пізніше побачимо причину. Що таке «кінець дня», судити не беруся. 22 червня - найдовший день року. О 4 годині - день у розпалі. Та й не можна було, вилетівши з Москви в районі 14.00, долетіти до київських аеродромів до 16.00. І до 17.00 теж сумнівно. А потім ще до ЦК добратися. Потім зустрілися з Хрущовом. Поговорили. До Москви зателефонував, ще поговорили.
Тепер - у Тернопіль на машинах.
Найкоротший шлях - 431 кілометр (Атлас автомобільних доріг СРСР. М. 1983. С. 21). Стратег повинен був промайнути через Калинівку, Васильків, Ксаверівку, Гребінки, Білу Церкву, Шамраївку, Сквиру, Ружин, Козятин, Комсомольське, Корделівку, ще через одну Калинівку, Вінницю, Літин, Летичів, Меджибіж, Проскурів, Війтівці, Волочиськ та Підволочиськ, не рахуючи безлічі сіл і хуторів. Дороги наші в обхід не йшли, а все норовили через центр, через села, по яких увечері худобу гонять, через міста, де не кожне перехрестя з ходу проскочиш. На правому березі Дніпра села розлогі. Їдеш як по Мангетену. Тільки будинки зростом нижчі. І кури через дорогу бігають. А розмах все той же. Через всі ці села й міста Жуков якось вже дуже швидко проскочив. До Тернополя на командний пункт Південно-Західного фронту «прибули пізно ввечері».
Дороги кругляком мощені. У кращому випадку. На мощених дорогах вибоїни. На небрукованих - глибока колія в піску. Або в засохлій глині. Мостів багато. Мости дерев'яні. З дірками. На мостах патрулі НКВС. Знову і знову: Стій! Стріляти буду! Хто такі? Покажи документ!
Прикинемо, скільки часу знадобилося Жукову, щоб просто виїхати з Києва? Хто не бував, повідомляю: місто не з малокаліберних. Від Центрального Комітету до околиць швидко не доїхати. Скільки часу Жукову було потрібно проїхати через Білу Церкву? А через Вінницю і Проскурів?
Можливо, шлях стратега лежав через Житомир і Бердичів на Вінницю. Але від цього не легше.
На дорогах стовпотворіння. На дорогах пробки. Війна застала всі тилові дивізії Київського округу на марші. Прямо на тих дорогах, по яких їхав Жуков, до кордонів висувалися 31-й, 36-й і 49-й стрілецькі корпуси. У кожному корпусі - по три дивізії. У кожному корпусі по 50 тисяч солдатів, 23 тисячі коней, 900 гармат і мінометів, 2500 автомобілів, 400 тракторів. Вам, випадково, не доводилося переганяти колони військ на наших дорогах? Ви тільки постарайтеся собі уявити 23 тисячі коней на одній дорозі. З возами. З артилерійськими передками і гарматами. З зарядними ящиками. А якщо не один корпус на дорозі, а два, тоді як? А їх не два і не три. Тут же висувалися до кордонів ще механізовані корпуси - 9, 19 і 24-й. Це десятки тисяч солдатів, тисячі танків і машин, сотні тракторів із гарматами на гаку.
Це квіточки.
Прямо на виїзді з Києва всі станції забиті військовими ешелонами, а всі дороги - колонами військ. Тут розвантажувалися прибулі з Північного Кавказу дивізії 19-ї армії Конєва. Крім того, прямо до місць розвантаження 19-ї армії перекидалися три стрілецькі, дві танкові й одна моторизована дивізії з Харківського округу. Ці дивізії планувалося включити до складу 19-ї армії в якості підсилення.
А трохи проїдеш вперед, потрапляєш у вир дивізій 16-ї армії Лукіна, яка таємно перекинута із Забайкалля. В цій армії одних тільки танків більше 1200. Але й цю армію прямо в місцях розвантаження посилювали 217-ою стрілецькою дивізією з Орловського військового округу і двома стрілецькими корпусами з Московського. Всі ці маси військ загатили дороги не в день початку війни, а ще 13 червня. Вони йшли нескінченними потоками до кордону. Ці маси військ забили, заповнили й переповнили всі дороги. Сотні тисяч людей і десятки тисяч машин. І біля кожного мосту - затор. І вже назустріч натовпи біженців...