Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Вина Сталіна очевидна й доведена. Сам Сталін провину визнав коротко, але по-сталінськи гранично чітко. 24 травня 1945 року на прийомі у Кремлі на честь командувачів військами Червоної Армії він виголосив тост «За здоров'я російського народу». Очільник уряду Сталін сказав: «У нашого Уряду було чимало помилок, були в нас моменти розпачливого становища в 1941-1942 роках». Сталін заявив, що за таке керівництво війною вождів слід було гнати: «Інший народ міг би сказати Уряду: Ви не виправдали наших очікувань, ідіть геть...»
Сталін цілком конкретно висловив, що сам він і очолюваний ним уряд цілком заслужили копняка під зад. А за відстороненням пішли б і інші кари. Сталін дякував російському народу за довіру. Дякував за те, що російський народ його не прогнав з поста в 1941 і 1942 роках.
Настільки ж очевидна вина народного комісара оборони Маршала Радянського Союзу Тимошенка. Сам Семен Костянтинович Тимошенко свою провину розумів і глибоко усвідомлював. Після війни він ні на кого не валив провину та не виправдовувався. Він категорично відмовився писати мемуари. Він мовчав. Історики й мемуаристи крили його останніми словами, він не відповідав. Він мовчав, як мовчить, дивлячись у підлогу, винний солдат, якого командир перед строєм криє матом. Він мовчав, як підсудний, якому нема чого заперечити.
А ось останній з цієї трійці провини не усвідомив, провину не визнав. Маршал Радянського Союзу Г.К. Жуков сам себе оголосив великим полководцем. Свою вину за розгром Червоної Армії в 1941 році, зокрема за розгром Західного фронту, Жуков звалив на вищого Сталіна і на нижчих: Павлова, Коробкова, Климовських, Оборіна, Таюрського й інших. Ні щоб одного разу сказати: Павлов винен, Климовських винен, але от начальник Військторгу Шейнкін, можливо, і винен в якихось там своїх дрібних справах, але в стратегічному розгромі в Білорусії його даремно звинуватили. Але не сказав такого великий стратег товариш Жуков. Тому до цього часу так і значаться у винуватцях грандіозної поразки командир дисбату із заступником та завідувач ветеринарної лабораторії з начальником Військторгу. Вони винні, а начальник Генерального штабу за розгром відповідальності не несе. А начальник Генерального штабу значиться в геніях і навіть у святих. І надійшла пропозиція, цілком офіційна: заснувати на Русі монархію і Георгія, онука видатного стратега всіх часів і народів, вінчати на царство. Щоб нащадки великого генія передавали владу над Росією від батька до сина у спадок.
– 7 -
Після війни цілком природно виникли запитання про мотиви поведінки Сталіна напередодні німецького вторгнення. І Жуков дав вичерпну відповідь. Виступаючи в редакції «Військово-історичного журналу» 13 серпня 1966 року, Жуков віщав: «Головне, звичайно, що тяжіло над ним, над усіма його заходами, які відгукувались і на нас, - це, звичайно, страх перед Німеччиною. Він боявся німецьких збройних сил» (Огонек. 1989. No 25. С. 7). Про сталінський страх Жуков натхненно оповідав і перед повними залами, і у вузькому колі. Жуковські розповіді про те, що Сталін боявся Гітлера, донесли вдячним нащадкам і Костянтин Симонов, і генерал-лейтенант Павленко, і академік Анфілов. Жукова запитували про причини сталінської поведінки, а стратегічний геній прорікав гірку правду: «Сталін боявся війни, а страх - поганий порадник».
Але не треба думати, що пісні комуністичної пропаганди про сталінський страх вигадав Жуков. Так думав Гебельс. Ось запис у його щоденнику 14 вересня 1940 року: «Сталін відчуває дуже сильний страх перед Вермахтом». Після смерті Сталіна марксисти підхопили багато вигадок гітлерівської пропаганди. Упевнений, сам Жуков Гебельса не читав. Але в написанні мемуарів Жукова брав участь весь ідеологічний апарат Радянського Союзу під керівництвом головного ідеолога комунізму Суслова, так що було кому підказати. І Жуков підхопив тезу. Тим більше, що на тлі сталінського «боягузтва» яскравіше висвічувався жуковський героїзм.
Різниця між Жуковом і Гебельсом у тому, що Гебельс дуже швидко змінив свою точку зору. Досить погортати його щоденники. А Жуков платівку не змінив. Він так і повторював: Сталін - боягуз, а я не тільки геній, але ще й сміливець. Сталін боявся, а я - ні. Сталін винен, а я при чому?
Свою невинність Жуков довів просто. Він оголосив, що з січня 1941 року по 22 червня просто не встиг вникнути в обстановку. («Красная звезда», 30 листопада 1996 р.). Розповіді про те, що йому не вистачило півроку, щоб зрозуміти ситуацію і прийняти правильні рішення, Жуков любив розбавляти розповідями про те, що одного погляду на карту йому було достатньо для з'ясування будь-якої найзаплутанішої обстановки.