Звичайна вдячність
- Автор: Крюгер Уильям Кент
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7279-40-1
- Переводчик: Оксана Дятел
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Звичайна вдячність». Краткое содержание книги:
Але звичайнісінький хлопчисько у трагічний для його родини час, коли звичний йому світ одномоментно зруйнувався, здавалося б, назавжди, виявив дива розважливості та кмітливості, навчився втрачати і віднаходити, ненавидіти і прощати та пізнав ціну любові.
— То зізнався чи ні?!
Губи Джейка затремтіли. Стиснувши кулаки, він виплюнув:
— Він не вбивця. Він педик, що б це не означало.
Очі Доула стали завбільшки із п’ять копійок. Він випрямився.
— Педик? Джейку, ти мусиш усе мені розповісти.
Тієї ночі я лежав у ліжку: таким спантеличеним я себе ще не пам’ятав. Занадто багато всього трапилося за один день. Спочатку сварка між Джулією Брендт і мамою, потім — материне дезертирство, приголомшливе зізнання Карла і насамкінець — наша з Джейком неспроможність протистояти Доулу, який не дав нам спокою, поки не вивідав кожну дрібницю Карлової розмови з татом. Замість сну в голові роїлися сотні думок, я почувався втомленим. Намагався розкласти все по поличках. Того дня трапилося щось набагато гірше; його годі було розтлумачити і зрозуміти, але на душі було мерзенно. Проста річ: на якийсь час я забув про Аріель і був щасливий. Господи, не минуло і тижня від її загибелі, її тіло ще навіть у землі не лежало, а я вже встиг про неї забути. Забуття тривало недовго — прогулянка з Джинджер Френч, приготування вечері з Гасом, а потім і сама вечеря з розмовами та сміхом. Її смерть знову повернулася з появою біля скляних дверей розбитого, морально знищеного Карла. Проте я почувався зрадником, найбридкішим братом Аріель, якого лишень можна уявити.
— Френку, — озвався Джейк.
— Що?
— Я оце думав.
— Про що?
— Про Карла. Про те, що він педик і таке інше.
Саме це слово зірвалося з братових вуст у підвалі і спровокувало хвилю цькування нас Доулом.
— Не промовляй більше цього слова, — попросив я його. — Якщо вже треба щось таке сказати, вживай «гомосексуаліст».
Саме цей термін мама час від часу вживала, розповідаючи про митців. У її словах не було зневаги. Я знав: для неї це не мало жодного значення. Проте в нашій хлопчачій компанії «педик» — то удар нижче пояса. Джейк мовчав.
— Вибач, що ти там казав? — перепитав я.
— Він боїться, що люди сміятимуться з нього, тому нікому нічого і не розповідав.
— І?
— Я не люблю говорити з людьми, бо боюся, що почну заїкатися, і з мене також почнуть глузувати. Я іноді почуваюся якимсь виродком.
Я повернувся і поглянув на його ліжко. У ванній горіло світло, дрібна його крихта падала з коридору в нашу кімнату. Я не бачив Джейка чітко, лише його невеличкий сіруватий силует під ковдрою. Я подумав про всі ті випадки, коли в моїй присутності братові перепадало від дітей. А це була лише мала частинка лайна, яку йому довелося відчути впродовж цих років за те, в чому не було його провини і зарадити чому він ніяк не міг. Я став почуватися ще гірше: гнилий брат, гнила особистість, що лише ображає та підводить інших.
— Ти не виродок, — люто кинув братові.
— Ти думаєш, Карл — виродок?
Я трохи подумав і вирішив. Усі ми різні; те, чим відрізнявся Карл, було нічим не гірше за те, чим різняться й інші.
— Ні, — відповів я.
— Ти думаєш, він говорив правду про Аріель?
— Так.
Довго лежали мовчки. Не знаю, про що думав Джейк, однак я мріяв стати кращою людиною, ніж був досі. Я почув, як брат потягнувся й повернувся до стіни, щоб зануритися в сон. Останнє, що сказав він того вечора:
— Я теж так уважаю.
Розділ 32
У п’ятницю був день прощання з покійною. Тато хотів, аби ми мали належний вигляд, тому дав мені з Джейком грошей на стрижку. Після сніданку він завіз нас у перукарню, а сам поїхав до діда — поговорити з мамою. Я й гадки не мав, про що він збирався бесідувати, але здогадувався — про Карла Брендта. Хоча, може, й хотів переконати маму повернутися додому. Що саме він відчував через це, сказати важко, проте за її відсутності будинок здавався інакшим, і не обов’язково ця зміна була на гірше.
Ранок стояв сонячний, день обіцяв бути спекотним. Ми дійшли до перукарні; там уже зібралося люду. Одного клієнта стригли, двоє інших чекали. Я їх не знав. Містер Бейк зиркнув у наш бік і вказав на стільці біля вікна:
— Сідайте, хлопці. Доведеться зачекати.
Джейк узяв до рук комікс і присів. Я покопирсався в купі журналів і знайшов номер «Екшну для чоловіків», який гортав за день до того. Ми взялися за читання, а чоловіки продовжили розмову, що вели до нашого приходу.
— Ні на мить у це не повірю, — заперечив чоловік із черги. — Я особисто бачив, як він два роки поспіль вів за собою «Воїнів» у чемпіонаті. Тренер Мортенсон стверджував, що не бачив обдарованішого гравця.