Над Шпрее клубочаться хмари
- Автор: Дольд-Михайлик Юрий Петрович
- Серия: І один у полі воїн #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Над Шпрее клубочаться хмари». Краткое содержание книги:
«Ні, цьому край!» — подумала вона вголос і з перебільшеною старанністю почала водити щіткою по волоссю.
Униз Марія зійшла, як завжди, спокійна і привітна.
— До вас хтось дзвонив, фрау, і просив переказати: є два квитки на восьмигодинний сеанс, — притишивши голос, сказала Рут.
— Ах так, справді!.. Зовсім випало з пам’яті. Так зрання заморочилась.
Рут скривилася:
— Приплентався якийсь тип, канючив морфію. Якби не Петерсон…
— Знов Петерсон?
— Атож.
— Якщо ще раз ти помітиш… О, полковник Ройс! А де ж ваша чарівна дружина?
Ройс жартома розвів руками, та погляд у нього був вимучений. Замовивши Рут склянку помаранчевого соку і омлет з беконом, він сів на своє звичне місце і, коли Марія опустилася на стілець біля його столика, сумно додав:
— Думав проситися, щоб мене відкликали звідси, люба фрау Кеніг. Тільки навряд це допоможе. Мері пригубила келих з отруйним напоєм і тепер ладна пити його нахильці. Подумати тільки! Все почалося з каблучки, яку я взяв майже задурно… Так, задурно, як не соромно мені в цьому признатися.
Григорій скинув рукавичку, застромив руку в кишеню пальта. Пальці його торкнулися конверта, слизнули нижче, машинально затиснули ключі від машини і заклякли на холодному металі. Перед очима й досі стояла сцена, свідком якої він був: зіщулена постать Марії, «віліс», бліде обличчя капітана… Марія явно злякалася цієї людини. Чому? Що він, Гончаренко, взагалі про неї знає? Звичайно, ті, хто добирав йому помічницю, добре перевірили всі обставини її життя, вдачу і здібності. Інакше не може бути. І все-таки… А що коли саме здібність перевтілюватися — бо жінки володіють нею краще, ніж чоловіки! — і вплинула на перебільшену оцінку не лише її відданості, а й сили, витривалості? Між «хочу» і «можу» не завжди стоїть знак рівності. Добрими намірами, як то кажуть, пекло вибрукувано…
До біса! Знов перед ним проблема довіри і недовіри. Скільки разів вона поставала! Керуючись внутрішнім чуттям, заносиш ногу на щабель, не знаючи, витримає він тебе чи, може, шугнеш униз разом з його уламками. В ту прірву, яку постійно відчуваєш, куди не повернись: ззаду, спереду, обабіч.
Нерви, нерви, капітане, не гарячкуй! Що-що, а на людській психології ти розумієшся добре. Якби не це, не стояв би ти зараз тут, у Берліні, а давно наклав би головою в котромусь з застінків гестапо на окупованих просторах Білорусії, Франції чи в Італії. Отже, можна вважати, що такий собі барон фон Гольдрінг діяв не наосліп, сподіваючись на щасливий випадок, а навчився знаходити в кожному з тих, з ким йому доводилось стикатися, найдошкульніше, на чому можна було грати. Іноді він ішов на певний ризик, як, наприклад, було з Лемке під час першого їх знайомства. Та ризикував він тоді лише своїм життям, от у чому річ… Тепер же, коли він зв’язаний з Домантовичем, Марією, Зеллером…
Під’їхавши до найближчого кінотеатру, Григорій придбав два квитки на сеанс о восьмій. Про всяк випадок. Це стало для нього звичною пересторогою перед побаченням у кімнаті над аптекою. Навіть коли хтось зайде до Марії, квитки лежатимуть на столі, як доказ його щирих намірів трохи розважити молоду самотню жінку. Сьогодні Марія не сподівається на другу зустріч з Фредом Шульцем. Отже, треба попередити. Зачекавши, поки звільниться таксофон у вестибюлі кінотеатру, Григорій набрав потрібний номер і попросив передати, що квитки для фрау Кеніг замовлено на восьму.
Як завжди у вітряну погоду, почала боліти голова. Гострий біль черкнув по скроні, пробіг над бровою до перенісся, по вилиці, сягнув униз, причаївся і знову шарпнув. Клятий трійчастий нерв! Після контузії в Сен-Ремі він постійно нагадує про себе, часом доводячи до нестями. Щільніше насунувши капелюха і піднявши комір, Григорій поспішив у завулок, де зупинив машину. Додому, швидше додому! Випити рятівний порошок з пантопоном, потім прочитати нарешті листа. Бува, озветься таки Лютц…
Неподалік від машини двоє підлітків зчепилися в бійці. Власне кажучи, слово «бійка» не зовсім відповідало становищу: один, кремезний і вищий, напосідав, щосили гамселячи іншого кулаками, нижчий і тендітніший невміло, але відчайдушно захищався, то викидаючи руку вперед, то намагаючись прикрити обличчя шкільним портфелем. З носа меншого юшила кров, одне око запливло.
— Ану, хлопці, зараз же припиніть! — грізно гукнув Григорій.