Час великої гри. Фантоми 2079 року

«Школа Гегеля», — подумав Гайдук, якому вже доповіли деякі факти з біографії Ерни Еріхівни.

— Дозвольте, Ерно Еріхівно? — принижено спитав Чаленко, звертаючись не до президента, а до начальника канцелярії.

— Вам давно вже годилося б щось сказати, — милостиво дозволила Богошитська.

Чаленко, обсмикуючи вуса і намагаючись стати майже непомітним у цьому кабінеті, почав виправдовуватись:

— ЦУК повністю бере на себе відповідальність за те, що відбувається. Ми повністю поділяємо стурбованість Василя Маркіяновича та Ерни Еріхівни… Ми посилили перевірку автотранспорту проводимо вибіркове блокування вулиць, зміцнили охорону важливих державних об'єктів. Але… не вистачає оперативних працівників і таємних агентів, ще погано налагоджений зв'язок між нашими патрулями, а в окремих землях наших співробітників не допускають до проведення оперативно–розшукових дій.

— Де, в яких землях? — спитала Богошитська. — Ми розберемося з цим?

— Так, так, — підтвердив Василь Воля. — Закони Конфедерації мусять виконуватись на всій її території. Це зрозуміло всім присутнім? Слідство веде ЦУК, і прошу всіх сприяти конфедеративним спецслужбам.

Засідання закінчили, так ні до чого конкретно не домовившись. Воля попросив залишитись Богошитську Чаленка і Гайдука і спитав безпомічно, коли інші члени Вищої державної ради покинули кабінет:

— Що будемо робити?

— Пане президенте, — перервав мовчання Гайдук. — Ви читали доповідну Ольги Гудими, адресовану вам?

— Гудими… Гудими… — затуманено перепитав Воля, наче не пригадуючи таку комашку — Ні, не бачив. А що там?

— Я дуже шкодую, що цей документ не дійшов до вас. Нагадаю, що Оля Гудима — заступник міністра соціальної опіки, колишній ваш заступник по ЦКР. Моя дружина.

Богошитська виявила більшу ніж дотепер, нервову рухливість.

— Ця доповідна в мене, Василю Маркіяновичу Але я не думаю, що вона гідна високої уваги президента України–Руси. Вона цікава лише тим, що написана дружиною шя–я-новного Ігоря Петровича.

— Вона цікава тим, — відчуваючи приступ непогамованої люті, вимовив Гайдук, скандуючи слова й копіюючи Богошитську — шя–я-нов–на Ерно Еріхівно, що торкається нового, трагічного соціального явища XXI століття — зростання суспільств групускул, руху який набув особливої сили після Великого Вибуху і під час Великої Темряви.

— Ви б краще розповіли, шя–я-новний Ігорю Петровичу про успіхи вашого Розвідувального комітету в пошуках терористів, які, на думку Василя Маркіяновича, яку я повністю поділяю, заслані з‑за кордону.

— Не перебивайте мене, — тихо, з погрозою в голосі сказав Гайдук так, що Богошитська застигла з чашкою кави в руці. — Так ось, Гудима в доповідній описує масовий рух під назвою «Країна без держави», що поширюється серед молоді. Державу зневажають, державу ненавидять, державі не довіряють. Якщо колись революціонери боролися проти поганої, на їх погляд, держави, щоб збудувати добру державу — врешті–решт і ви, пане президенте, боролися проти держави гетьмана за державу більш справедливу — то тепер цей новий рух становить значну небезпеку їхнє гасло: «Не віримо, не хочемо, не будемо».