Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— А я й досі не вірю, — стукнув кулаком по столу Невінчаний. — Бо то справді була діва Марія. Ну не зовсім діва — двоє хлопців у неї було, і не зовсім Марія. Її звали Маріола… чи Маріоара… я її Марійкою звав. Небесної краси жінка — висока, ставна, смаглява… знаєте, яку тій пісні: «там смуглянка, молдаванка собирала виноград»… чорні брови і божественні очі… а які груди! Вірите?
— Вірю, — сказав Гайдук.
— А я не вірю! Все здається, що мара якась… Чоловік її пішов до Румунії й не повернувся… Вона виходила мене, а потім лягла зі мною… І це було краще за всі ліки, за всі її бульйони та трави. Ви не повірите, Ігорю Петровичу.
— Повірю, — сказав Гайдук і подумав: «Ще одна Зара».
Невінчаний почав бити себе по лисій голові, але робив це не дуже охоче, а так — для годиться, позиркуючи на генерала — яке враження справило це дійство, запозичене з провінційних театрів.
— Тут без чаклунства не обійшлося. Від неї йшов якийсь дивний, незрозумілий запах. Ні, не парфуми. Щось інше. Одного разу я побачив пляшку з зеленою рідиною. Подумав — ось воно, приворот–зілля.
Потім, коли одужав, прочитав напис на пляшці: лістерин. Для дезінфекції. Щоб не захворіти від мене… Маріола не захворіла… це я, чорт лисий, захворів на неї Бо коли одужав — залишився з Марійкою. Чоловік її був ковалем, мав невеличку кузню. Жили вони на Каларашівці, біля жіночого монастиря… Там місця божественні, Ігорю Петровичу Гори, ліс густий, джерельця води чистої… як у раю. І все це на березі Дністра. Ну я почав потроху в кузні працювати… Йона, старший син Маріоли, допомагав мені. Важко було — темрява, злидні, мор, але я, грішним ділом, вирішив там залишитися. Я не пішов шукати Віру а залишився… Уявляєте? Але ж я люблю Віру і своїх дівчат, ви мені вірите?
Гайдук дипломатично промовчав.
— Я зрадник, зрадник! — знову Невінчаний наніс кілька ударів долонею по черепу — Відпустіть мене… піду до Греції.
— Відпускаю, — сказав Гайдук, не додавши при цьому: «гріхи твої». Бо гріхи Невінчаного були й гріхами Гайдука. — Але за однієї умови.
Невінчаний перестав ляскати себе по лисині й уважно втупився хитрим поглядом в Гайдука.
— Мене також мучать мої гріхи, Григорію Івановичу Мучить доля мами… Тому після Греції прошу вас піти до Польщі. Це майже по дорозі, — він відірвав аркушик з блокнотика, що лежав біля телефона. Черкнув на папірці з написом «Villa Dolce Vita» кілька слів та цифр й дав Невінчаному який перестав розігрувати героя давньогрецької (чи новомолдавської) трагедії й усміхнувся так радісно, що Гайдук подумав: якщо не знайде Віру з дівчатами, то до Маріоли неодмінно зазирне. — Тільки не застрягніть знову в цих Атаках.
— Ні, — сумно похилив голову Невінчаний. — Повернувся чоловік Марійки — страшний циган з одним оком — і побив мене. А Йона йому допомагав. Вірите?
— Вірю, — ледь не розсміявся Гайдук.
— Але я слід залишив їй у животі. Глибокий слід. Цікаво мені знати, хто народився. Хлопчик чи дівчина? Бо від мене тільки дівчата народжуються.
— Коли і як ви підете?
— Ігорю Петровичу прошу вас відпустити зі мною охоронця Віктора, — Невінчаний вирішив «прокачати» Гайдука по повній програмі. — Він мови знає і наречену хоче розшукати в Італії.
Гайдук присвиснув.
— Тут у вас ціле пан'європейське турне намічається. Ось, візьміть.
Він витягнув з сумки жовту замшеву торбинку з золотими імперіалами, випущеними років двадцять тому європейським резервним банком, коли розпадався Європейський Союз, і віддав торбинку Невінчаному.
Той сказав, що від'їжджають вони негайно — їх чекає найнята Віктором карета, яка довезе їх до Мілана.
Обнялися міцно. Невінчаний ще раз схлипнув для порядку а Гайдукові стало боляче, бо не знав, чи побачаться ще колись. Так і забув спитати, чому Невінчаний після Атак опинився саме в ЗЕК–Пб, де зустрів Гайдука біля церкви.
Вночі Гайдука знову мучило безсоння, терзали думки про маму та Олю. Думав болісно: чи не надурили його хлопці зі Світового уряду з угодою про ЗОМБІ і чи погодиться з її положеннями Василь Воля? Хто в цей Нульовий Час може поручитися за виконання будь–яких договорів? Велика Гра — жорстока річ.
У плетиві цих думок Гайдук раптом згадав, що Невінчаний, розповідаючи про свою історію кохання до Маріоли й свого вигнання з раю старим циганом, жодного разу не вимовив своє бойове гасло «бляха–муха».
Чи можна в це повірити?
49
Перше сонячне вікно у хмарах, що чорним коконом сповивали Землю, виникло у Тибеті, в колисці Людства, точніше над Лхасою. Бо саме тут оселився Бог. Духовний вождь Тибету — Далай–Лама XVI, який після повалення китайської окупаційної влади повернувся до Лхаси і розмістився в палаці Потала, люб'язно поступився Богові своєю літньою резиденцією — палацом Нарбулінгка, де все тішило Богову душу — і свіжа зелень бамбукових заростів, і озерця прозорої гірської води, і білокамінні постаті левів із зеленими бородами, і священна тиша в кімнатах, де легко було молитися й думати.