Час великої гри. Фантоми 2079 року

За всю історію існування Землі Бог уперше зіткнувся з ситуацією відсутності часу. Нульового Часу: якщо в момент створення Ним Всесвіту за допомогою Великого Вибуху часу взагалі не існувало й не могло існувати, бо таким був фізико–математичний розрахунок цього проекту, то зупинка часу після випадкових, неочікуваних, не санкціонованих Богом ядерних вибухів стала неприємною несподіванкою, яка поставила перед Богом і Людством цілу низку складних питань:

— як довго може тривати Безчасся?

— чи дає Час Zero право на повну денонсацію, забуття, ігнорування всіх попередніх Божих заповідей, людських законів та історичних традицій?

— чи справді в умовах відсутності часу можна вирватися зі старих політичних, релігійних, національних та інших гетто, зламати всі стіни й кордони, позбутися всіх табу й почати знову — з чистого аркуша — творити нові громади, нації, держави — тобто абсолютно нову дійсність, незалежну від минулого?

Бог скликав глобальну нараду, на яку запросив свого улюбленого Сина Ісуса Христа, пророків та апостолів; учасники наради зліталися тихо, як птахи небесні, не привертаючи до себе жодної уваги мешканців Лхаси, оскільки в цей час святкувався Сагаалган — буддійський Новий Рік. На відміну від яскравих, червоних і помаранчевих, буддійських строїв, учасники наради, що зібралися в бамбуковій залі палацу Нарбулінгка, вдягнені були в біле.

Означивши проблему. Бог попросив висловитися, пообіцявши вислухати всіх.

Зіткнулися дві думки — Святого апостола Павла, який категорично виступив проти ліквідації попередньої спадщини людства, особливо заповідей Божих та Святого Письма, що могло б призвести до руйнівних наслідків і повалення освяченої тисячами років розвитку людської цивілізації, яка базується на усталеному Богом світопорядку Всі спроби перекреслити попередній шлях людства є надзвичайно небезпечними. Святий апостол Павло навів приклад, звернувши увагу учасників наради на події в Україні, де місцева націоналістична верхівка, використовуючи як привід Нульовий Час і Велику Темряву, вирішила з самого початку будувати історію своєї нової держави, ігноруючи вічні. Богом дані типологічні особливості українського характеру — тупу покірливість, почуття меншовартості, зрадництво, духовне холуйство, заздрість і продажність. «Звичайно, — підкреслив Святий апостол Павло, — не може йти мови про якийсь успіх на цьому згубному шляху: якщо пекло перейменувати на рай, від цього ніщо не зміниться. Дияволів можна пофарбувати набіло, але хвости в них залишаться» (сміх у залі, оплески).