Час великої гри. Фантоми 2079 року
- Автор: Щербак Юрий Николаевич
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Ярославів Вал
- ISBN: 978-617-605-003-2
- Жанр: Киберпанк
Электронная книга - «Час великої гри. Фантоми 2079 року». Краткое содержание книги:
У центрі роману «Час Великої Гри» — драматична доля головного героя, генерала української розвідки Ігоря Гайдука. Діючи в період Великої Темряви та після її закінчення, беручи участь у жорстокій політичній боротьбі, наражаючись на смертельний ризик, генерал Гайдук приймає доленосне рішення…
Роман «Час Великої Гри» продовжує стильову лінію «Часу смертохристів» — поєднання магічного реалізму з гротеском, включно з «міфологічними» сценами за участю Христа і Сатани.
— Слухаю, — підняв трубку Гайдук.
— Пане генерале–полковнику. Доповідає черговий по РОК майор Степанов. У нас надзвичайна подія. На Банковій, в колишньому Особливому відділі гетьмана. Дзвонив із Запоріжжя президент, просив вас негайно приїхати, розібратися. За вами вислано машину.
— Знаєш, чим рай відрізняється від пекла? — жбурнув трубку Гайдук. — Пекло — вічне, а рай — тимчасовий. Короткий, як життя метелика.
Оля кинула останню чищену картоплю до каструлі з водою й глянула на нього своїми світлими, широко поставленими очима, які підозріло виблискували.
— А я думала залишитись тут на ніч, — вона, як колись, капризно надула губки, потім розсміялася. — Якби залишились, ми б другу дитину зачали… Це найкращий день у моєму житті.
Він швидко, як під час бойової тривоги, одягався, думаючи про НП на Банковій. Чортова вулиця, чортові монстри на Будинку з химерами.
Короткий день їхнього щастя скінчився, й суцільна пітьма поглинула Київ.
52
«Козак Мамай», супроводжуваний джипом військової поліції, яка розлякувала автівки, що траплялися на їх шляху різкими сигналами сирени, стрімко віз їх проспектом 70–річчя Незалежності України до берегів Дніпра, до площі Дружби українців, де туго сплітався вузол комунікацій, що вели до моста Патона. Не доїхавши трохи до площі, вони круто звернули вліво і вулицею Івана Мазепи піднялися до Печерської фортеці, звідки швидко дісталися Національної скарбниці (колишній Національний банк) і загальмували: вулиця Банкова була замкнена в щільне кільце військових патрулів та кордонів поліції.
Після перевірки їх пропустили на Банкову, де «Мамай» зупинився, не доїжджаючи метрів сто до споруди колишнього Особливого відділу та Будинку з химерами. Тут, у під'їзді одного зі згорілих будинків, розмістився кризовий штаб. Роздратований Чаленко, смикаючи вуса, віддавав якісь команди, навколо метушилися поліцейські чини. Гайдук побачив кількох офіцерів РОК, які не втручалися в події, очікуючи свого генерала. Взявши Олю за руку Гайдук протиснувся крізь групу штабістів, підійшов до Чаленка.
— Велика група терористів захопила будинок Особливого відділу та Дім з химерами, погрожують висадити в повітря пів–Києва, вимагають провести переговори з президентом.
— Як вони себе називають? — спитала Оля.
— Кажуть, що представляють групускулу КОМАН. Крім будинків, вони захопили тунелі, якими з'єднаний Особливий відділ із стратегічними точками міста. В тому числі — з Українським домом. Уявляєте, що буде, якщо… Я дав розпорядження підтягти потужні вогнемети, блокувати всі виходи…
— Які вогнемети? — жахнулася Оля. — Ви уявляєте, що кажете? Там діти, підлітки.
— Олю, стривай, — стиснув її руку Гайдук. — Чи вони погоджуються на переговори?
— Тільки ультиматум. Подавай їм президента, ліквідуй державу Термін ультиматуму закінчується опівночі. Потім — вибухи.
В Чаленка був вигляд нещасної, розгубленої людини, і чорний мундир тільки підкреслював його жалобний стан.
— Президент у Запоріжжі. Проводить зустрічі з виборцями. Богошитська категорично забороняє вести переговори з терористами і йти їм на поступки.
Гайдук оцінив серйозність ситуації й навіть поспівчував Чаленку.
— Як вони повідомили про ультиматум?
— Одночасно о 16.00 по всьому місту були розкидані прокламації, — Чаленко подав Гайдукові зім'ятий аркуш паперу Гайдук пробіг очима, відзначивши високу якість друку й звернувши увагу на незнайому емблему: червона зірка, всередині якої — чорний череп і гасло — «Повстаньте, гнані та голодні. КОМАН — слизовики».
Слизовики.
Гайдук згадав доповідну Олі, яка вкарбувалася в пам'ять своєю незвичністю: виявляється, вперше термін «слизовики» (Slime mould) вжив на початку XXI століття відомий дослідник фашизму професор Оксфордського університету Роджер Гріффін (Roger Griffin, А Fascist Century, 2007). Він уперше назвав риси нової людської фашистської спільноти — потужного масового руху СЛИЗОВИКІВ, що нагадували дивні біологічні асоціації (міксоміцети), які складаються з одно- і багатоклітинних організмів, маючи водночас ознаки рослин і тварин, та позбавлені будь–яких центрів управління, що робить їх майже невразливими до зовнішніх ударів; такий СЛИЗ утворюється в сирих підвалах чи народжується у вигляді огидної зеленкуватої плівки на мокрій траві і листі і, пересуваючись, мов амеба, руйнує все довкола.
Ця сумнівна, іронічно–гірка біологічна метафора Гріффіна швидко прижилася, і її — часто несправедливо і недоладно — почали вживати у ширшому неполітичному сенсі, означаючи УСІХ нещасних, викинутих поза межі суспільства маргіналів, ізгоїв, безхатьків та вигнанців, усіх тих, хто з окремих групускул творили субкультуру СЛИЗОВИКІВ: чи це були комуни гомосексуалістів, які захоплювали порожні будинки мертвих міст, чи осередки наркоманів та вампірів — усі ці спільноти, які не визнавали ніяких законів і які розповзалися по руїнах, підвалах, тунелях метрополітенів великих міст, наче пліснява, і загрожували існуванню людства у його традиційному вигляді, почали самі себе називати слизовиками.