Там, де козам роги правлять

Метек пробував їздити з Едеком за помічника. Але навчання так виснажило його, що хлопець не дуже справлявся з важкою роботою, коли треба було вантажити колоди на розставлені осі причепа. Може, зрештою він і подужчав би, коли б не шалений темп роботи. Едек знову далеко обігнав усі інші тягачі. У нього знову з’явилося бажання працювати, він сміявся, на весь голос виспівував за кермом фривольної пісні.

— Едек, чого ти гаруєш, як несамовитий? — якось запитав його Метек.

Вони сиділи тоді після вечері у кабінеті на м’якій кушетці. Біля ніг розляглась астматична Мірця.

Едек усміхнувся, відкинув назад давно вже не стрижене волосся.

— Не вмію повільно працювати. Зрештою можу ж я собі дозволити це, така робота буде вже не довго, останні колоди стягують з вирубки до шосе. Добре, як на квітень вистачить возити...

— Потім возитимеш дрова.

— Це ще невідомо. Добре, якщо весна буде суха, а як підуть дощі, то трактором у ліс і не поткнешся... До того ж я думаю потім зробити перерву. Такі собі канікули, як у шкільні роки. І тому повинен більше заробити. Будемо ловити рибу...— Замислився й почав уже про інше: — У тебе коли той іспит до лісової школи?

— У другій половині червня...

— Отже, у червні ти трохи готуватимешся. Це добре.

Метек вирячив очі. Адже хвилину тому Едек сказав, що вони разом ловитимуть рибу...

Залєський зніяковів. Нахилився, почав гладити м’яку шерсть Мірці.

— Бачиш... ат, що там крутити! У червні піде у відпустку Віка...

— A-а, он що, братику... Бідний Клем, йому ніколи не щастить. Хіба що та редакторка втішить. А коли Віка повернеться з Ольштина?

— Аж на початку квітня. Поїхала на три тижні.

— Переживеш якось?

— Облиш. Гарна дівка, але й без неї на світі добре.

— Е-е, мені здається, що й ти скоро закохаєшся, наче Клем.

— У мене з тим не так легко...— Едек урвав розмову.

Проте вночі він довго думав над словами товариша. Ні, мабуть, він таки не кохав. Напевно ні... Траплялося, що якась дівчина подобалась йому, і він охоче проводив з нею час.

Але ж із Вікою було зовсім інакше. Від тієї першої зустрічі, коли він лагодив їй велосипед. Йому подобалась її дотепність, гострий язик. Бо коли говорити про вроду, то Віка була не дуже гарна. Вже та вчителька Зося вродливіша за неї, може, навіть і Віля з Карвиці. Бестія, мала запросити на забаву, і ні слуху. Видно, і до неї дійшло, який він скандаліст... Отже, на вроду Віка так собі, звичайна. Але вона страшенно граціозна. Як тільки така виросла в цих лісах?

Взагалі якесь дивне це їхнє знайомство. Стрічалися вони рідко — ті зустрічі можна полічити на пальцях,— та й тоді вона або вичитувала йому за щось, або взагалі не хотіла розмовляти з ним. А може, саме це й було причиною того, що його все-таки вабило до дівчини, він думав про неї частіше, ніж хотів. Певно, в усьому цьому було багато враженого честолюбства.