Вода, павутина

Ох як це розлютило вередливу принцесу! Наказала привести до себе Малу Швачку.

— Як це не може бути кращої сукні? Зший мені нову сукню! Кращу від всіх попередніх.

— Милосердна королівно, руки мої втомилися, пальці мене не слухають, очі мої самі заплющуються. Дозволь мені відпочити.

— До завтра хочу нову сукню. І я не хочу, щоб вона по-дурному пахла, хочу… хочу… хочу, щоб моя сукня… вигравала мелодії.

Принцеса тупала своєю срібною туфелькою, але вона не лунко дзвеніла, а тупо хляпнула, бо вмить перетворилася на розчовганий личак.

— Щоб до завтра ти зшила сукню, яка виграє мелодії, бо накажу відрубати тобі голову! І не тільки тобі, але й твоїм батькам і твоїм сестричкам!

Принцеса зловтішно засміялася і вийшла із зали. За нею скакали жаби і бігли миші, а якби хто-небудь наважився уважніше придивитися, помітив би, як у пітьму коридору нечутно поповзла справжнісінька змія.

Мала Швачка зайшла до своєї кімнати сумна і налякана. Сіла, зронила сльозу, а тоді згадала, що коли вона виходила із зали, їй здалося, що очима її супроводжував молодий придворний. Заспокоїлася і посміхнулася.

Але тоді пригадала погрози, які почула від вередливої королівни, злякалася за своїх батьків і за своїх сестричок, думала-думала і врешті взялася за кроєння і шиття. Кроїла і шила цілу ніч, а над ранок своїми маленькими ручками взялася за важку гарячу праску і почала прасувати, прасувати глибокі складки на новій розкішній сукні.

Коли вона попрасувала останню складку, покликали її до королівської зали, в якій сиділи і король, і королева, і вередлива принцеса. Всі троє мали на головах діряві каструлі, замість одягу — лахміття, а коли намагалися взяти з таці апетитні ласощі, вони із писком розбігалися на всі боки. Придворні вдавали, що нічого не бачать.

Мала Кравчиня тримала в руках прекрасну, розкішну сукню із перламутровим відблиском. Великі складки скупчилися, а коли Мала Кравчиня розвела руки, складки розтягнулися і сукня весело заграла. Прекрасно заграла. Усі підскочили, всі вереснули, всі заплескали.

Негайно влаштували пречудовий бал, прибуло багато женихів, запалили тисячі свічок, усі були збуджені, а музикантам наказали стихнути в момент, коли до зали увійде принцеса. У всезагальній тиші принцеса увійшла до зали, міцно стягаючи складки своєї дивовижної сукні. Зміряла поглядом своїх гостей, особливо женихів, тоді розвела руки і розтягнула розкішні складки… Ох! Замість радісної мелодії почувся страшний скрип, писк і гуркіт, наче сотня покришок вдарила об діряві каструлі, наче запищала сотня мишей, заскрекотіла сотня жаб і заревіла сотня ослів. Гості позатуляли долонями вуха, а женихи натовпилися біля виходу. Зневірені король і королева підняли руки, щоб схопитися за свої золоті корони, але їхні руки намацали діряві каструлі. І раптом серед того страшного скрипу і шуму почувся голосний сміх. Усі повернулися до місця, звідки він долинав. Там стояв молодий придворний і сміявся від усієї душі. За ним наважилися й інші, і в палаці створився невимовний шум і метушня, утікання і шипіння, в той час як принцеса, бажаючи заграти гарну мелодію, стягала і розтягала складки дивовижної перламутрової сукні. Шум і скрип, писк і крекіт ставали все нестерпнішими.