Вода, павутина

Мала Швачка зіщулилася біля дверей, доки не відчула чиєїсь руки. Коли підвела очі, побачила молодого придворного, який до неї посміхався.

Гості, женихи і придворні, всі до одного порозбігалися світ за очі і пізніше більшість із них стверджувала, що ніколи й не була в тому палаці, а тим паче не просила руки вередливої принцеси.

А принцеса, король і королева, грюкаючи тими дірявими каструлями на своїх дірявих головах і спотикаючись в пітьмі, цілу ніч шукали Малу Кравчиню, щоби помститися їй.

Подейкують, що вночі в палаці, що над містом, все ще гримотять великі каструлі і кришки, скрекочуть жаби, ревуть осли і скриплять старі двері.

Розповідають, що будь-який слід Малої Кравчині зник, що вродливий придворний забрав її в далекі краї, що вона й досі десь кроїть дивовижні пахучі і тремтливі сукні, вряди-годи шиє сукню, яка виграє мелодії, якщо її одягне добра істота. На честь справжнього імені Малої Швачки люди назвали її гармонікою.

Лише ти, я і той чорний кіт, який вискочив із порожньої каструлі, знаємо, як виникла та гармоніка, яка так весело грає, що людині інколи здається, ніби хтось сипле цукор-пудру на перламутрове місячне сяйво.