Вода, павутина

За такий короткий період спілкування він від неї всілякого навчився, навіть хитрощам його навчила.

— Мала Пречиста, хочеш, я відведу тебе туди, де ще різнобарвніше, ніж тут?

Пречиста повернула голову до нього, і йому здалося, що вона навіть ручками сплеснула.

— О, віднеси мене туди, де багато суконь!

— Віднесу, але не знаю, чи вони гарні. Не знаю, чи тобі сподобаються.

— Не турбуйся про мій смак, просто віднеси мене.

Дамір перевалювався між яток з одягом. Ніхто йому нічого не пропонував, ніхто до нього не звертався. Пречиста мовчала. Він першим заговорив.

— Ось одяг, скільки завгодно.

— Не подобається мені, покажи мені ще щось. Я не люблю сірого і не люблю чорного кольору.

Він відвернувся, ніяково проминув ятку з білизною, а коли жінка, що в ній сиділа, крикнула: «Труси, купуємо, жінки, труси, дешево», волів провалитися крізь землю. Різко звернув і опинився перед яткою з іграшками. Мала Пречиста вигукнула.

— Ох, красаа!

Роздратувався.

— Та то іграшки. Це ляльки, це не одяг.

— Прошу тебе, підійди до тих он там, прошу тебе, тих праворуч!

— Та я ж тобі кажу, що це ляльки… одяг для ляльок, діток…

Бачив, як мала гостя буквально вивалюється з кишені, і злякався.

— Та обережно! Випадеш.

Після застереження вона опустилася до пояса в кишеню, але не вгавала.

— Поглянь на ту прозору, поглянь на рожеву!

Дамір боязко підійшов до кіоска, очікуючи, що продавчиня його будь-якої миті прожене. Вона справді міряла його поглядом, пильнувала, щоб він, бува, не простягнув руки. Злодійської руки. І не дивилася на його кишені на сорочці.

Пречиста почала стогнати.

— От би просто її помацати. Разочок.

— Не можна, вона нас прожене, я не можу підійти так близько.

Продавчиня нарешті зробила висновок, що горбань безпечний: відстала дитина у ньому просто розглядає іграшки і нічого більше. Зі страху, що Пречиста випаде з кишені, Дамір засопливився, і жінка гидливо відвернулася. Він використав цей момент. Підійшли до сукеночок. Пречиста простягнула ручку, помацала тканину і засумувала. Даміру стало її шкода.

— Хочеш, відпочинемо трошки, я переконаний, тобі не дуже зручно в кишені. Можемо піти до тої лавки он там, вона вільна, я тебе вийму… ну, допоможу тобі вилізти з кишені.

— Ну не знаю…

Безколірним голосом Дамір заспокоїв її:

— Біля мене ніхто не сяде.

До неї повернулася веселість.

— Ти дуже уважний. Можемо й відпочити трохи.

Лавка була порожня, обернена непрактично — просто до величезних парасоль, і Дамір сів, майже переконаний, що до них ніхто не підсяде. Турботливо підняв долоню і не відвертав голови, доки Пречиста вилазила з кишені. Зручно вмостилася, опустила ковнір-каптур і труснула головою.

Зітхнула. І Дамір, заразившись зітханням, зробив те саме.

— Скажи, ти завжди в одній і тій же сукні?

Пречиста опустила голову, ручками розтягнула платтячко, по-жіночому розчаровано завертіла головою, підвела погляд, поглянувши на Даміра.