Моральні листи до Луцілія

«Як же це? Виходить, нижче від мудреця немає жодних східців? Наче над прірвою він стоїть?» - Ні, я так не думаю. Хто вже зробив якийсь поступ, той, хоч усе ще перебуває в числі нерозумних, та все ж уже значно віддалився від них. Та навіть ті, що просуваються вперед, чималою мірою відрізняються один від одного. Декому подобається ділити їх на три види. Перший - це ті, які ще не сягнули мудрості, але вже, так би мовити, стали її сусідами; одначе те, що по сусідству, все ж поза нами. Запитаєш мене, хто вони такі! Це ті, що позбулися всіляких пристрастей та пороків; вони вивчили все, що треба було охопити розумом, але їхня стійкість ще не випробувана. І хоча вони ще не користуються набутим благом, але до тієї западини, з якої вирвалися, скотитися вже не можуть: вони там, де не послизнешся, не зсунешся назад. Щоправда, їм самим ще не відомо про те. З цього приводу, пам'ятаю, я писав в одному з листів: «Вони не знають, що знають»(1). їм уже трапляється відчути смак набутого блага, але довіритись йому ще не можуть. Дехто, окреслюючи обговорюваний вид людей, що прямують до мудрості, каже, що вони, позбувшись хвороби духу, ще не подолали пристрастей, отже, стоять іще на слизькому, бо поза небезпекою лише той, хто мовби витрусив із себе всю до останку безчесність. А так її витрусити можна тільки тоді, коли замість неї нас заповнить мудрість.

Я вже не раз мовив про те, яка різниця між хворобами духу та пристрастями. Нагадаю ще раз. Хвороби - це задавнені, наче закостенілі пороки, приміром, жадоба, честолюбність; вони, хай-но охоплять душу, тут же вкорінюються, стають її невідчепним лихом. Аби не затягувати, скажу коротко: хвороба - це вперте у своїй хибності судження, наприклад, що треба якнайзавзятіпіе домагатися того, чого можна домагатися хіба що між іншим, жартома; або, якщо волієш, визначу її так: це - непомірна жага того, що гідне хіба перелітної забаганки чи взагалі не варте уваги; або ще й так: це значить високо оцінювати те, що повинно бути низької ціни, а може, й ніякої. Щодо пристрастей, то це - негожі, раптові, нестримні пориви душі; якщо їм потурати й дозволити раз у раз повторюватися, то можна й занедужати: так, буває, нежить, коли ще свіжий, переходить у кашель, а постійний, задавнений - у сухоти. Тож усім тим, котрі, вдосконалюючись, пішли далеко вперед, уже не можуть загрожувати хвороби; пристрасті ж докучають навіть тим, хто ось-ось сягне досконалості.