Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Бувай здоров!
ЛИСТ LXXVI
Сенека вітає свого Луцілія!
Ти грозиш відвернутися від мене, якщо не знатимеш докладно, що я поробляю кожної днини. То знай же, який я щирий до тебе: поділюся навіть подробицями. Слухаю філософа. Ось уже п'ятий день як я завчасно виходжу з дому, аби з восьмої години прислухатись до його роздумів.- «Ну й ну! - всміхнешся.- Якраз добрий вік для науки!»- А чому б і ні? Хіба то не верх глупоти - не вчитися тільки через те, що досі все не знаходив часу для науки? - «Виходить, мені займатися тим же, що всілякі дженджики й молодики?» - Ще не зовсім погані мої справи, якщо тільки це не личило б моїй сивині! Така школа вітає людей будь-якого віку.- «То ми постарілися для того, аби плентатися за тими, хто ще зелений?» - Гадаєш, піду в театр, мене понесуть у лектиці в цирк, не проґавлю жодної пари бійців, а завернути до філософа посоромлюся?.. Поти треба вчитися, поки ще не знаєш чогось, або, як каже прислів'я, поки живеш. Та вимога ніде не є такою доречною, як у нашому випадку: поти треба вчитися, ук маєш жити, поки живеш. Я ж там і сам дечого навчаю.- Поцікавишся, чого? - А того, чого й старцеві не завадить навчитися. Кожен раз, тільки-но переступлю поріг школи, проймаюся соромом за весь рід людський. Ти знаєш, хто простує до оселі Метронакта(1), той мусить іти повз неаполітанський театр. Так ось: те приміщення вщерть набите людьми; варто глянути, з яким запалом вони там розмірковують, сперечаються, чим повинен виділятися добрий пітавлет(2). Грецький флейтист і окличник збирають довкруг себе цілі юрми, а там, де роздумують над тим, якою повинна бути доброчесна людина, там, де вчать, як стати такою людиною, сидить жменька слухачів. Але й вони, на думку загалу, тратять час на марниці, тому й називають їх ледацюгами або й недотепами. Що ж, хай посміються і з мене: лайку невігласів треба слухати незворушливо; хто прямує до чесноти, мусить зневажати саму зневагу.
Тож не барися, Луцілію, щоб і тобі, бува, не трапилось те, що й мені,- вчитися на старості літ. Поспішай тим більше, що ти довго не брався за те, чого в похилому віці хтозна чи навчишся.- «А наскільки,- запитаєш,- я просунуся вперед?» - Наскільки спроможешся. Чого ще ждеш? Нікому ж не вдалося випадково стати розумним. Гроші навинуться тобі несподівано, почестями тебе обдарують, повага й високі посади додадуться, можливо, до всього іншого, а от чесноти під ногами не надибаєш: вона не приходить легкою ціною, недбалою працею. Але чи не варте рясного поту те, що обдарує тебе за одним разом усіма благами? А благо - це лише те, що чесне; що ж схвалює юрба, в тому ні крихти правди, ані натяку на щось постійне.
Поясню тобі ще раз, чому благо - це тільки те, що чесне, раз ти вважаєш, що в попередньому листі я зробив це недостатньо, вдавшись більше до похвал чесноті, ніж до чітких доказів; міркування, які я висловив раніше, подам тепер стисло. Усьому притаманне якесь своє благо. Так, ціну виноградної лози визначає родючість, а також смак вина, що з її грона; прудкість ніг - ознака оленя. Запитаєш, чому у тяглової худоби міцна спина? Та, власне, тому, що таке її призначення: двигати тягарі. Для тих собак, котрі мають вистежувати дичину, найважливіше - тонкий нюх; котрі повинні її переслідувати, для тих передусім - проворність; сміливість - перевага тих, які нападають і кусають. У кожній істоті найдосконалішим повинне бути те, задля чого вона народилася, чим цінується. Що ж у людини найдосконаліше? Розум! Ним вона випереджає тварин, завдяки йому - йде за богами. Отже, досконалий розум - це благо, яке притаманне одній лиш людині; всім іншим вона володіє спільно з тваринами. Людина сильна? Сильні й леви. Вродлива? Такі ж і павичі. Прудка? Але прудкі й коні. Не кажу вже про те, що всіма тими властивостями вона поступається тваринам. Тож не дошукуюся, що в ній переважає,- запитую, що є властиве тільки їй одній. У неї тіло? Є воно й у дерева. їй властиві пориви, довільні рухи? Але те ж саме бачимо у звірів, черв'яків. Вона наділена голосом? Але ж у собак він лункіший, в орлів дзвінкіший, у биків гучніший, у солов'їв - солодший, переливніший. То що ж властиве одній лиш людині? Розум! Саме він, коли сягне правоти й довершеності, виповнює людське щастя. Значить, якщо у світі всяке єство заслуговує похвали і досягає природного свого призначення лише тоді, коли зробить своє благо досконалим, і якщо для людини тим благом є розум,- то й вона, хай лише вдосконалить його, стає гідною похвали, ступаючи на той східець, який визначила їй сама природа. Досконалий розум, про який мовимо,- це, власне, доброчесність, або, кажучи по-іншому,- це те, що чесне. Отже, доброчесність - єдине благо в людині, бо єдино їй вона притаманна. Але тут ми не досліджуємо, що таке благо, а лише хочемо з'ясувати, яке благо властиве людині. Якщо визначальним для людини є не що інше як розум, то він - єдине її благо, і саме йому треба надавати перевагу над усім іншим. Лиху людину, гадаю, ніхто не схвалить, а доброчесну, гадаю, схвалять. А те, що дає підставу хвалити людину або ганити її, якраз є визначальним, лише їй притаманним.