Моральні листи до Луцілія

Але, щоб оминути подібні роздуми, скажу ось що: або благо - зовсім не те, що звичайно називають благом, або ж людина - щасливіша від бога, адже те, що властиве нам, далеке від звичаїв бога. Він же не має жодного стосунку ні до похітливості, ні до гучних бенкетів, ні до багатств, ні до всього іншого, що зваблює людину низькими насолодами. Отже, або цілком імовірним є те, що бог позбавлений будь-яких благ, або ж маємо доказ, що все, чого позбавлений бог,- не благо. Врешті, чимало того, що з виду начебто благо, відпущене щедрішою міркою тваринам, ніж людині. Вони ж і в їді пожадливіші, і в любовних утіхах витриваліші, і сили їм служать більші, стійкіші; значить, тварини набагато щасливіші від людей. Та й живуть вони, не відаючи, що таке нікчемність, підступи; й насолодами втішаються і повніше, й легше: не знають-бо, що таке сором, що таке страх каяття. Але подумай, чи можна назвати благом те, в чому людина бере гору над богом. Найвище благо ми повинні зберігати в душі, адже воно знецінюється, коли переходить від найкращої до найгіршої частки нашого єства - переноситься до відчуттів, що є дієвішими у безсловесних створінь. Ні! Плоть не може бути оселею найвищого нашого щастя. Справжні блага походять від розуму, вони цілісні й неперехідні, вони не можуть ні загинути, ані маліти чи здрібнюватись. Усі інші блага - уявні; із справжніми спільною в них є хіба що сама назва, а не їхня властивість - вони її не мають. Назвімо їх «вигодами», або, послуговуючись нашим виразом, «відносними» благами. Але пам'ятаймо, що вони - наші слуги, а не частини нашого єства; хай вони будуть при нас, але з тією умовою, щоб ми ніколи не забували, що вони - поза нами. І навіть якщо вони при нас, то зараховуймо їх до чогось неістотного, другорядного, чим ніхто не повинен хизуватися. Та чи не верх глупоти - похвалятися тим, до чого сам не доклав праці? Хай усі ті блага, так би мовити, горнуться до нас, але в нас не вростають, аби, коли їх заберуть у нас, вони просто відійшли, не завдавши нам жодного болю. Послуговуймося ними, а не пишаймося, і послуговуймося ощадливо, немов чимось таким, що дано нам на збереження і що будь-коли доведеться повернути. Хто володітиме ними, не звертаючись до здорового глузду, той недовго затримає їх при собі. Навіть щастя, коли непомірковане, само себе пригнічує. Покладатись на перебіжні блага - значить ось-ось їх утратити, а якщо й не втратити, то стати їхньою жертвою. Небагато таких, кому легко вдалося скинути з себе ношу щастя; більшість падає вкупі з тим, що їх піднесло над іншими: що тримало на висоті,- те привалило. Тому-то й потрібно звернутися до розважності, яка тримає все в розумних межах ощадності, бо нестриманість, що посідає, те й спішить зіпхнути у прірву. Ніколи ще не могло довго протривати непомірне, якщо приборкувач-розум не звів його до належної міри. Доказом - доля багатьох міст, пишна влада яких упала в самому цвіті, і все те, що нагромадила доброчесність, нанівець звела непоміркованість. От і потрібно убезпечувати себе від такого падіння. А що немає мурів, яких не здобула б фортуна,- в собі збудуймо укріплення! Якщо надійний захист усередині, то людину можна тримати в облозі, можна скеровувати на неї удари, але здобути не можна.- Хочеш знати, що то за такий захист? - Не обурюватися, хоч би що трапилося з тобою; знай: навіть те, що начебто на шкоду тобі, служить збереженню всесвіту і належить до тих речей, котрі, власне, і є часточками всього сущого, що верстає свою належну путь. Хай людина схвалює все те, що схвалює бог. У собі ж хай подивляє тільки нездоланність, тільки зневагу до всіляких бід, тільки те, що розумом - ніщо ж не буває могутнішим од нього - вона взяла гору над випадковістю, стражданням, несправедливістю. Полюби розум! Любов до нього озброїть тебе супроти найжорстокіших випробувань. Любов до свого дитяти жене звіра на ратище; шалене завзяття і бездумний порив роблять його непогамовним. Запальної вдачі юнацтво іноді поривається до слави, зневажаючи вогонь та залізо; декого одна лиш мана, тінь чесноти штовхає на добровільну смерть. І наскільки сильніший, стійкіший порівняно з усім тим є розум, настільки й рішучіше пройде він крізь усі страхи та небезпеки.