Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
— Чекай, — сказала вона, — там хтось є.
Хлопець сів навпочіпки і подивився туди, куди показувала ледь помітна у темряві тонка гола рука.
На тому краї урвища, під квітучою черешнею з покрученим стовбуром дійсно хтось був.
Вони обережно підкралися ззаду; глина повзла під ногами, гілки ламалися і залишалися в руках, терпко пахнучи вечірньою весною. Чоловік спокійно повернувся і подивився на дві — високу й нижчу — постаті, які прийшли його злякати. Місяць, що несподівано спалахнув за їхніми спинами, вихопив з темряви худе, заросле щетиною лице з глибокими, наче нічні криниці, очима. Вони без слів зрозуміли, хто це, і повільно пішли назад.
— Чекай, — знову сказала вона. — Я тут дещо брала додому.
Вона повернулася до чоловіка і виклала перед ним пакет молока, півпаляниці хліба та сир.
Широко розплющеними очима чоловік дивився на неї. Тоді підвів голову — місяць, квітуча черешня. Він опустив голову — нехитрі дари на свіжій, уже вкритій росою траві.
Чоловік повечеряв, усміхнувся, і тихо, як дитина, заснув. І приснився йому Бог; «ну, що, — єхидно поцікавився Бог, — допився, боги тобі снитися почали?»; я мовчки стояв, прив'язаний лівою рукою до стовбура, а праву поклавши на серце; «ну, і що порадиш з тобою робити?» — спитав Бог, закурюючи люльку; я не знав, як до нього казати — «ви» чи «ти», і все ж вирішив сказати «ти», — он і в молитвах звертаються на «ти»; «ти сам знаєш, що зі мною робити, Боже»; «заберу я в тебе цю черешню, — задумливо сказав Бог, і випустив з люльки хмарку рожевого диму, — вона мені самому треба»; «Боженьку, — впав я на коліна, — робіть, що хочете, карайте, як хочете, тільки не забирайте її, вона в мене єдине, розумієте, єдине»; і сльози градом посипалися з моїх безтямних очей і я похапцем став пригадувати молитви, які колись зустрічав, читаючи книжки, і так молився я: «Боже милосердний, іже єси на небесах, мати, діво пресвята Маріє, змилуйтесь наді мною, і даждь нам днесь, і да святиться Ім'я Твоє, да прийде воля Твоя, тільки ж не забирайте у мене черешні….» — і підвів я очі, і нічого не було поруч, тільки Вона світилася денним незнаним світлом, і інші сльози полилися з натрудженого серця мого, і підвівся я з колін, підносячи руки до неба, дякуючи, що почуто було мою молитву.
Наступного вечора вони знову прийшли з їжею і чоловік попросив у хлопця закурити. Покурили, а дівчина тим часом випрала внизу брудний халат, думаючи, що окрім батькової куфайки треба буде принести ще якийсь одяг, — ночі деколи холодні, а черешня не обсиплеться вже нікóли.
Сполохи
(На тлі 45 хоральних прелюдій Йоганна Себастьяна Баха)
Ішов вулицею, сонце вже сховалося, але край хмари був ще освітлений і створював враження велетенської декорації. Переходив колії, а над ними яскраво-синім і яскраво-червоним кольорами палали світлофори; падав дощ, і блищали колії загадковим, майже примарним світлом; так захотілося подорожей, затишку, казок Вайлда; дощ падав густий і вже осінній, і було зовсім темно; люди поспішали додому, високо над головами несучи чудернацькі квіти, ти ж стояв на зупинці і думав, що люди — так само квіти, і їх теж хтось високо несе над головою… Людям здавалося, ніби ти чекаєш на автобус, а насправді ти вже нічого не чекав, зсутулений, у чужому мокрому місті, де жодного знайомого, де час поволі рухається назад.
Ліхтарі — наприкінці, і так хороше дивитися на них, уже нічого не шукаючи в мерехтливому світлі — ні сенсу, ні символу, ані внутрішнього закону, властивого тільки ліхтарям. Сьогодні ти врятував життя маленькому чорному павучкові, що подорожував одним із фрагментів «Шатапатхи-брахмани», пересадивши його зі сторінки, яка перегорталася, в більш безпечне, на твою думку, місце.
Ти не помилився — знову заходило сонце. Туди неможливо було дивитися, така холодна гармонія створювалася між двома кольорами — червінного злота та синього-синього моря; хто поставив ті небесні пляжі перпендикулярно до Землі? І лише одне слово забилося в грудях — «в е р е с е н ь», слово, всипане чорнобривцями та запахом стиглих яблук; і так забаглося майстерності та мудрості.
Світ до того чистий, що мимоволі затуляєш очі руками. Відтак згадуються давні, коли б іще не дитячі, сни — ажурні плетіння мостів, річка далеко внизу, тьмяні будівлі, бачена колись репродукція з західним фасадом Реймського собору… Навіть вороняччя, що мовчки летить на тлі сірого-сірого неба, сяє; все закінчується білим голубом, який, накресливши над нами коло, зникає.