Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї
- Автор: Москалець Костянтин
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда, видавець Василь Гутковський
- ISBN: 978-966-441-109-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Досвід коронації. Вибрані твори. Роман, повість, оповідання, есеї». Краткое содержание книги:
Українському читачеві вперше пропонується найповніший прозовий доробок Костянтина Москальця — справжнього майстра сучасної української літератури. До книги ввійшли кращі його твори — роман «Вечірній мед», повість «Досвід коронації» і знамениті оповідання та есеї «Споглядання черешні», «Дев'ять концертів», «Сполохи» і «Нові сполохи», «Людина на крижині» та «Місяць милування місяцем».
* * *
Костянтин МОСКАЛЕЦЬ — автор поетичних книг «Думи» (1989), «Songe du vieil pelerin» («Пісня старого пілігрима») (1994), «Нічні пастухи буття» (2001) та «Символ троянди» (2001), книги прози «Рання осінь» (2000) та есеїстики «Людина на крижині» (1999), «Гра триває» (2006) і щоденникових записів «Келія Чайної Троянди» (2001). Лауреат фестивалю «Червона рута — 89» у номінації «авторська пісня» та літературних премій ім. О. Білецького (2000), ім. В. Свідзинського (2003), ім. В. Стуса (2004), ім. М. Коцюбинського (2005) та ім. Г. Сковороди «Сад божественних пісень» (2006).
* * *
В оформленні книги використано фрагменти картин Пітера Бройґеля (Старшого)
Це мої діди.
Так ось вони які, мої діди.
Свічка капає на пальці, пече. Гойдаються вишиті рушники на стінах, у такт похитуються тіні дідів і тільки ікони нерухомі.
— Насилу добрався? — питає один з дідів, підводячись назустріч.
— Ну, здоров, — обіймає мене.
Сейм десь недалечко, — у прочинені двері долинає шум його темних хвиль, запах торішніх водоростей. Я озираюся на небо і не впізнаю жодного з сузір'їв; дуже близько, можна рукою доторкнутися, світиться зелена зоря, велетенська куля.
— То Земля, — каже дід. — Зачиняй двері, щось воно холодком потягує.
Вечеря вже на столі.
Скоро усі посходяться.
Кінець дев'ятого концерту
Кóда
У небі спалахи дерев; за небом сяєво фавору зірок. На зелений світ, живий, тьохкаючий — бренний у своєму бруді, вічний у чистоті своїй — сиплються черешневі пелюстки. Ми літаємо не для того, щоб збирати нектар; задля лету збираємо нектар.
Золоте джерело, на якому тримаються дерева у вишитих сорочках, у якому купається місяць, із якого сходять, щоб ніколи не зайти, зорі.
Це котра вже ніч отак — перебіг літер, перегляд думок, цигарки, чай, манускрипти? І доки триватимуть оці студії — над чим? пощо? Все менше заспокоює думка про їхню самодостатність; все меншають літери, все швидшає почерк — наче боюся не встигнути, наче втече від мене оте, чого я, врешті-решт, і так не спіймаю, чому, врешті, й імена немає або ім'я йому Протей, який радо вдягає всі форми й ознаки, а поміж тим лишається босий і голий, такий собі король, що не втрачає, однак, свого високого стану самості.
Золоте джерело, із якого п'ють дикі гуси, повертаючись.
Проте, я не винен, що історії, навіть вигадані, повторюються; якраз у цьому я не винен, Ін-Анно; я тільки подряпинка на склі, шрам, який бозна-звідки взявся і нічого не означає своїми свідченнями про забуте.
(Підсвічене незримим сонцем небо випромінювало гірке сяйво і на хвильку захотілося, щоб усе залишилося отак, — а над дорогою летіли кущі квітучого терену, а далі стояли гори, а далі — Бог пильно і сумно дивився на мене та бджіл, що перелітали з квітки на квітку, з дня на день: мало в світі речей, існуючих отак вдало, красиво і своєчасно).
Не вистачає часу і, мабуть, уперше в житті я за ним не шкодую. Деталі не потребують часу, вони вічні і неперехідні. Такими є яскраво-червоні деталі крові на тлі вибляклих жовтих-та-білих тонів. А день сьогодні був світлий, з вітрами, конями і рожевими хмарами під небом. Це така сама правда, як і те, що кожного подібного дня я поволі розлучаюся з загальноприйнятим розумом.
XVII і XVIII століття, порожні зали з ніччю за вікнами і флейтою, Моцарт, Схід, — ці квіти призначені не для того, аби їх зривали; вони — непридатні, безпричинний привід для веселості і мужності: спітнілі коні, червоне яблуко в санях, білі айстри, Марія і Марта, сосни.
Бог живе у деталях.
Повинна існувати бодай вузенька смужечка землі, де не стріляють.
І вона існує, — треба тільки переконатися, що часу у нас вдосталь, якщо тільки все робити своїми руками. Бо роблячи щось, концертуючи, ми створюємо час — і несемо його далі.
Ми квітуємо.
Ми є.
Споглядання черешні
Подорожній у далекій країні!
Повернися, я тобі покажу
Істинні квіти.