Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Така поведінка татарів Ногайської Орди викликала різке незадоволення Астраханського князівства, суперечки призвели до відкритого протистояння, чим не міг не скористатися Іван IV. Використавши скарги деяких ногайських князів, Іван Грозний вирішив підкорити Астраханське ханство. Послухаємо академіка Петербурзької Академії Наук Гмеліна Самуїла Георга (1745–1774):
«В 7061 (1553) году от сотворения мира прибыли в Москву из Ногаи (Мангитського Юрту. — В. Б.) от Исмаил Мурзы и других татарских князей… послы, кои жаловались перед царем о многих неправосудиях и обидах, кои они от Емтурчея (у російській історії астраханський хан — Ямгурчей. — В. Б.) сносить должны были. Они просили его (Івана IV. — В. Б.) о помощи и обещалися ему служить, не щадя жизни своей, если он вступится со своим войском в Ногаию (Астраханське ханство. — В. Б.)» [161, част. 2].
Уже навесні 1554 року московський цар Іван IV послав своє військо розгромити Астраханське ханство, яке того часу дотримувалося Кримської орієнтації. Таким чином він залучав на свій бік потужний Мангитський Юрт.
Москва ніколи не надавала військової допомоги сусіднім народам не маючи прямої вигоди від такої агресії. Астраханський хан Ямгурчей відкритого бою не прийняв, а відійшов зі своїми головними силами під захист Кримського хана до Азова. Хоча московські заяви про перемогу над Астраханню занадто гучні, та то звичайні московські вигадки.
Послухаємо того ж Гмеліна, хто 1554 року присягнув на вірність Москві в Астрахані:
«Итак, назначен был от… (московитів. — В. Б.), кто милости участником быть желает, явился бы в Астрахань. Посему пришли князь Ираклеш, который… был знатнейший, Ишим и Али со всеми их сродственниками поддаными. Прибыл также и Енгуваш Асей с 3000 вооруженной конницы, пять сот мурз и князей и 7000 простых татар. Сии все присягали торжественно… 29 дня июля Пронский и прочие генералы со всею армиею отправились обратно в Москву, оставив при Дербиш Алее (новий астраханський цар, у московських сучасних джерелах — Дервіш–Алі. — В. Б.) довольный (московський. — В. Б.) гарнизон… и Етмурчееву фамилию взяли с собою» [161, частина 2].
У новопризначеного астраханського царя та його оточення прийняли присягу і, прихопивши рідню старого царя, вирушили до Москви.
Із майже 300–тисячного населення Астраханського ханства присягнуло Москві не більше 10–11 тисяч татарів. Це за офіційними московськими джерелами.
Тож не дивно, що вже наприкінці наступного року новий астраханський хан відмовився виконувати накази Москви і заявив про скасування домовленостей.
Цього разу Москва діяла, як у Казані 1552 року. У 1556 році московити штурмом захопили Астрахань, за допомогою війська тепер союзного Мангитського Юрту, повністю вирізали населення та вщент зруйнували місто.
Іван Грозний звелів побудувати Астрахань на іншому місті, використавши будівельний матеріал зруйнованої столиці.
Звичайно, про другий похід на Астрахань, вирізання у ній людей та про повне руйнування міста, московська офіційна історична наука мовчить. Навіть Гмеліну про те говорити не дозволили. Лише деякі чесні археологи вимушені були про те сказати. «Основание совр(еменной) А(страхани) положено сооружением в 1558 новой крепости на высоком Заячьем, или Долгом, холме, омываемом Волгой и ее рукавами» [2, т. 2, с. 339].
Автор збирався попереднім реченням закінчити короткий опис Астраханського ханства. Але саме в цей час йому довелося працювати із книгою Самуїла Георга Гмеліна «Путешествие по России для исследования трех царств естества». І раптом зустрів у тій книзі, видання 1770 року, неймовірне свідчення. Послухаємо:
«Сколь долго Астрахань стояла на том месте, по тех пор и называлась она Тмутараканом, и повествование г. Ломоносова находящееся, что царь Ярослав Владимирович с братом своим Мстиславом имел войну с князем Тмуторакановым и, наконец, вступил с ним в союз, отчасти доказывает, что требование России на Астрахань еще к временам прежде владения царя Ивана Васильевича относится, и с другой стороны справедливость, что прежде Астрахань называлась Тмутораканом сим же подтверждается» [161, частина 2].