Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Але коли звістка про виселення татар за такої ситуації рознеслася по степах, то татари, звісно, були збентежені. У масі чулося глухе ремствування і побоювання, що татар ведуть в уральські степи на неминучу загибель…
1 серпня 10 000 Джамбулуків відокремилися від інших татар і повернули назад… Почалася битва… за висловом Суворова, «почалася повна рубка татарам». Відбулося справді щось жахливе, яке не надається до жодного опису. Зупинені драгунами й козаками ногайці кидалися в болотисту річку, грузнули в ній, і їх вражали кулями й картеччю: а тих татар, які скупчилися біля ріки, рубали й кололи козаки і драгуни» [160, т. 1, с. 391–394].
А казахський історик К. К. Даніяров розповів про останній крок Ногайської Орди:
«В 1866–67 гг. основная часть ногаев в количестве около 900 тысяч человек, 180 тысяч юрт переселилась (з межиріччя Волги і Дону. — В. Б.) в Турцию» [28, с. 186].
Так закінчив своє войовниче життя Мангитський Юрт, чи Ногайська Орда, знаменитий рід знаменитого Едігея, довірившись Москві.
«Вопрос об образовании нового Астраханского ханства долгое время в… исторической литературе оставался неясным ввиду недостатка источников, относящихся к ранней истории Астраханского ханства. Недавно найдено в бывшем султанском архиве в Константинополе письмо основателя Астраханского ханства Махмуда к турецкому султану Мухаммеду И, датированное 10 марта 1466 года… В этом письме Султан Махмуд, сын Мухаммеда, сына Тимур–хана сообщает турецкому султану, что он по милости Бога достиг высокое место отцов и дедов своих ханов», т. е. стал ханом [14, с. 265].
Отож Астраханське ханство було створено після розпаду Золотої Орди ханом Махмудом, сином Кичі–Мухаммеда. Спочатку, після смерті батька — Кичі–Мухаммеда, Махмуд, як старший син, посів царський трон Великої Орди, що зосталася зі столицею Сараєм після розпаду Золотої Орди. Та Махмуда, підтриманого старійшинами родів як більш енергійного, посунув із трону його брат — Ахмет після 1462 року. Тоді «Махмуд, свергнутый с престола своим братом Ахметом, ушел в Астрахань, заняв город и положив начало Астраханскому ханству» [14, с. 264].
Так після 1462 року з’явилось Астраханське ханство. По суті, був відроджений давній улус хана Берке, що існував із 1238 до 1254 року.
Ми про нього вели мову в першому томі книги.
Зазначимо: Астраханське ханство населяли ті ж тюркські роди, що й Мангитський Юрт. Тож ці дві незалежні держави у перші роки своєї незалежності були у найкращих дружніх стосунках. В кінці XIV та на початку XV ст. саме ці улуси, очолювані своїми вождями Тимур–Кутлуком і Едігеєм, вели боротьбу за центральну владу Золотої Орди.
Коли вивчаємо взаємовідносини між державами, що виникли на теренах колишньої Золотої Орди, завжди слід пам’ятати, що, в першу чергу, то були відносини між давніми тюркськими родами. При сильній центральній ханській владі вони не проявлялись, при слабкій — давні кривди виповзали зовні.
Астраханське ханство, хоча й знаходилося на торговельному волзькому шляху, що поєднував Московськеє Казанське ханства із Середньою Азією, Османською імперією та Кавказом, у XV–XVI століттях практично занепадало. Волзький торговельний шлях втратив своє значення через постійні війни, що вела Московія на півночі з Казанню, та Османська імперія на півдні. Хоча занепад тих земель розпочався з воєн Тимура.
Як пише Велика Радянська Енциклопедія (третє видання), «А(страханськое) х(анство) почти всегда находилось в… зависимости: сперва от Большой Орды, а после ее разгрома (1502 року. — В. Б.) — от нагайцев (Мангитського Юрту. — В. Б.) и Крымского ханства» [2, т. 2, с. 339].
І то було так.
Російський професор М. Г. Сафаргалієв так визначав кордони Астраханського ханства:
«На востоке астраханских татар от ногайцев отделяла река Бузань, один из притоков Ахтубы, Южная граница владений ханов шла по бассейнам рек Симура, Терека, Куры и Кубани, по рекам Егорлыку и Манычу к Дону шла западная граница, отделявшая астраханцев от Крыма и от татар Большой Орды» [14, с. 267].
Ці кордони, дещо раніше в історії, засвідчив у праці «Рассуждение о Московии» Ф. Тьеполо, опублікованій в «Историческом архиве», том III, сторінка 392, Москва, 1940 рік.
А далі зазирнемо до пізніших років. Астраханське ханство було одним із затятіших супротивників поширення християнської релігії серед татарських племен, як і Ногайська Орда. Та згодом ногайські хани все частіше стали ходити до Москви на службу. І вже з часів Івана Грозного серед «московських служилих людей» зустрічаємо десятки мангитських ханів на чолі татарських тисяч і туменів. Ці мангити отримували в Московії свої земельні володіння і утримувались за державний московський кошт. Дуже часто, заохочені владою, мангитські царевичі разом зі своїми людьми, приймали християнську віру. Особливо посилився притік мангитів до Касимова та Москви після погіршення взаємовідносин із Кримом (1520–1560 роки).