Москва Ординська. Книга друга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Москва ординська #2
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Видавництво імені Олени Теліги
- ISBN: 978-966-355-079-4
- Жанр: Альтернативные науки и научные теории
Электронная книга - «Москва Ординська. Книга друга». Краткое содержание книги:
Адресується широкому колу читачів: науковцям, викладачам вишів, шкільним учителям, студентам, всім, хто бажає знати правду про минуле.
Прямим, відкритим текстом історик XIX століття розповів про становлення «русских» із гатарів і мордви. Раніше московити пишалися такими своїми діями.
Але, звичайно, навіть у ті часи були князі та племена непохитні у своїй вірі. Таких або винищували повністю, або висилали на периферію московських володінь, де потім проти них діяли агресивно та жорстоко. Це проявилося у стравлюванні Москвою Мангитського Юрту з калмиками. Мангитський Юрт особливо посилився в XVI столітті, коли зібрав докупи усі мангитські підроди та співдружні роди. Як зазначав М. Г. Сафаргалієв у своїй кандидатській дисертації ще 1939 року, до Ногайської Орди на той час увійшли: мангити, наймани, кунгирати, ктаї, кипчаки, калачі, алчини, чублаки, конклики, киреїти, кияти та інші. І хоча не один десяток князів зі своїми ілями переселились до Московії у 1500–1600 роках, Ногайська Орда зоставалась абсолютно непохитною щодо поширення у ній московської православної віри.
Тоді московська влада вчинила надзвичайно жорстоку річ з Ногайською Ордою — запросила на її землі калмиків із Джунгарії.
Ось як хитро про цей акт пише Велика Радянська Енциклопедія (третє видання):
«В нач(але) 17 в. в междуречье Урала, Волги и Дона пришли калмыки выходцы из Центр(альной) Азии, ранее жившие в Джунгарии и занимавшиеся кочевым скотоводством» [2, т. 11, с. 221].
Як бачимо, у московські володіння, бо Астраханське ханство було приєднане до Московії у 1556 році, прийшли завойовники, а вона — ані слова. Москва досі вважає нас за дурнів — пише, що хоче.
А ось що пише сучасна «Історія Казахстану»: «Хакк–Назар–хан (1538–1580) пытался восстановить право казахов на земли, составлявшие огромную территорию Казахского ханства при его отце Касыме (1512–1521). (У часи Хакк–Назара. — В. Б.) к границам казахских степей приблизилось… (Московське. — В. Б.) государство после завоевания Казанского, Астраханского, затем Сибирского ханства» [46, с. 152–153].
Ще раз наголошуємо: «…в междуречье Урала, Волги и Дона калмики прийшли, домовившись із Московою, яка була зацікавлена зіштовхнути калмиків з Мангитським і Казахським юртами. Так розпочалася майже двохсотлітня ворожнеча тюркських племен, які мешкали на теренах старого Джучі–улусу з монголами Джунгарії, яку спровокувала Москва. Це зайвий раз засвідчує відсутність монгольських племен в середовищі війська Чингісхана. Джунгари, приходячи на землі Джучі–улусу, винищували давні роди Золотої Орди вщент, залишаючи по собі цілковиту руїну.
Такі вторгнення джунгарів (монголів) на терени Джучі–улусу відбулися в 1681–1684, 1694, 1711–1712, 1714–1717, 1718, 1728–1729, 1741–1742 роках. Спалюючи поселення та винищуючи людей, монголи доходили до річки Тобола та Аральського моря, а на півдні — до річки Сир–Дар’ї.
Цікаво зазначити: на прохання про допомогу чи союз — Москва зазвичай відмовчувалась.
І калмики, що посіли землі «в междуречье Урала, Волги и Дона», теж не сиділи склавши руки. Як бачимо, вони й посіли ті землі в часи жорстокого винищення Золотої Орди. Зайвий раз переконуємося в спланованих діях Московії та Джунгарії.
Тепер стає зрозуміло, чому Астраханський губернатор В. М. Татіщев опустився до рівня звичайного викрадача «Калмикських матеріалів». Калмики зберігали для своїх нащадків таємні договори та домовленості з московськими царями. Москва не могла допустити, щоби ті матеріали згодом потрапили людям на очі. Отож — поцупила.
Наведемо ще дві цитати з «Великої Радянської Енциклопедії (третє видання).
«В кон(це) 16–1–й трети 17 вв. происходило перемещение ойратов в пределы России, к ниж(нему) течению Волги и Прикаспию. В процессе миграции и заселения совр(еменной) терр(итории) обитания формировалась калмыцкая народность, основным ядром которой были ойраты» [2, т. 11, с. 220].
Все це відбувалося до часів Петра I.
Ще одне свідчення:
«В 1771 из–за притеснений царской администрации и поддавшись уговорам калм(ыкских) ханов б(ольшее) ч(исло) калмыков откочевало в Китай» [2, т. 11, с. 221].
Що цілком зрозуміло. На ту пору калмики уже були не потрібні змужнілій Московській імперії. Маючи своїх «калмицьких ханів», вони несли загрозу імперії. Отож, не подякувавши, їх витурили. За переписом 1970 року, в Російській імперії залишилось 137 тисяч калмиків.
Нащадкам все це слід пам’ятати. Лише після цього Московія дозволила собі добити Мангитський Юрт. Послухаємо:
«Суворов (генералісімус. — В. Б.), якому було доручено переселити на Урал ногайців… розбив для зручності пересування кожну орду на згСгони або колони, доручивши супроводжувати кожну колону російським військам… Сам Суворов ішов із козаками (донцями. — В. Б.) за татарами…