Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
– Забирайтеся звідси, шерифе, – прошепотів він. – Забирайтеся й дайте мені спокій.
Алан довго стояв і дивився на вітрину. Він почав загадуватися, звідки ж стільки галасу. Учора ввечері, перед тим як вирушити до Поллі, він побалакав із Розалі Дрейк, і, зі слів тієї, «Необхідні речі» – це наче новоанглійська відповідь «Тіффані», проте порцеляновий сервіз на вітрині не виглядав як щось, що кинешся купувати серед ночі, а опісля ще й похвалятимешся ним у листі матері, – якість рівня розпродажу вживаних товарів, це в кращому разі. Кілька тарілок надбиті, по центру однієї пробігала тоненька тріщина.
«Ну що ж, – подумав Алан, – на колір і смак товариш не всяк. Тій порцеляні, мабуть, сотні років, вона коштує цілий статок, а я просто надто дурний, що про це не знаю».
Він підніс руки до скла, щоб побачити, що там за вітриною, але не було на що дивитися – світло вимкнене, місце виглядало безлюдним. Тоді йому здалося, що за склом промайнула чиясь постать – прозора дивна постать, яка дивилася на нього з примарним і злісним інтересом. Він відступив на пів кроку назад, перш ніж усвідомив, що насправді то було його ж відображення.
Алан трохи посміявся, присоромившись із власної помилки. Він підійшов до дверей. Жалюзі були опущені, табличка з написаними рукою словами звисала з пластикової присоски.
ПОЇХАВ У ПОРТЛЕНД ЗА ПАРТІЄЮ ТОВАРУ ПЕРЕПРОШУЮ, ЩО НЕ ЗАСТАЛИ ЗАХОДЬТЕ ЩЕ
Алан дістав із задньої кишені гаманець, витягнув візитівку й нашкрябав на задньому боці коротке повідомлення.
Шановний містере Ґонт!
Я заходив у суботу зранку, щоб познайомитися й привітати вас у місті. Шкода, що не вдалося побачитися. Сподіваюся, Касл-Рок вам подобається! Я зайду ще в понеділок. Може, вип’ємо по каві. Якщо вам можу чимось допомогти, мої номери телефонів – домашній і робочий – на звороті.
Алан Пенґборн
Він схилився, запхав картку під двері й випростався. Ще трохи подивився на вітрину, загадуючись, кому може захотітися купити сервіз невідомого походження. Поки дивився, закралося якесь дивне наскрізне відчуття, ніби за тобою спостерігають. Алан обернувся й побачив лише Лестера Претта. Той вішав черговий дурнуватий плакат на телефонний стовп і взагалі не дивився в його напрямку. Алан знизав плечима й подався далі вулицею у бік муніципалітету. Побачитися з Лілендом Ґонтом удасться в понеділок. Понеділок цілком підійде.
Ґонт провів його поглядом, тоді підійшов до дверей і підняв картку, яку Алан просунув знизу. Він уважно прочитав з обох боків і всміхнувся. Шериф збирається заскочити ще раз у понеділок, так? Ну що ж, гаразд, оскільки в містера Ґонта виникла думка, що до понеділка шериф округу Касл матиме вже інші клопоти. Цілу гурму клопотів. І це чудово, оскільки він уже бачив таких людей, як Пенґборн, і їх краще остерігатися, принаймні поки ще будуєш свій бізнес і промацуєш клієнтуру. Люди штибу Пенґборна забагато бачать.
– Щось із вами трапилося, шерифе, – промовив Ґонт. – Щось, що зробило вас навіть небезпечнішим, ніж ви мали б бути. І це у вас також на обличчі. Цікаво, що ж то було? Ви щось учинили, щось побачили, чи і те, і те?
Він стояв, визираючи на вулицю, а губи повільно відкотилися від великих нерівних зубів. Говорив він низьким спокійним тоном людини, що довгий час пробула сама собі найкращим слухачем.
– Наскільки я розумію, ви з когорти місцевих престидижитаторів, мій непоінформований друже. Любите фокуси. Перш ніж я покину місто, покажу вам кілька нових. Упевнений, вони вас приголомшать.
Ґонт стиснув долоню в кулак навколо Аланової візитівки, спершу зігнувши її, а тоді зіжмакавши. Коли картка цілком сховалася, між указівним і середнім пальцями вихопився язичок блакитного полум’я. Він розкрив долоню, і хоча зі шкіри здійнялися тонкі цівки диму, від картки й сліду не лишилося – навіть плям попелу.
– Гей-го-абракадабра, – м’яко вимовив Ґонт.
Міртл Кітон підійшла до дверей кабінету чоловіка втретє за день і прислухалася. Коли вона встала з ліжка близько дев’ятої того ранку, Денфорт уже сидів там, замкнувшись. Тепер, уже пополудні, він досі не відчинив дверей. Коли вона запитала, чи не хоче він чогось на ланч, приглушений голос наказав їй іти геть, бо він зайнятий.
Вона підняла руку, щоб знову постукати… і спинилася. Легенько підняла голову. Із-за дверей долинав якийсь шум – скрегіт, деренчання. Це нагадало їй звуки материного годинника із зозулею, які той видавав за тиждень до того, як остаточно зламався. Вона легенько постукала.