Необхідні речі

– Гарний трюк, – визнав Джон, – але я вже його не вперше бачу. Раз, мабуть, тридцятий-сороковий?

– А ти що думаєш, Едді? – гукнув Алан. – Незле як на заступника Доґа[65] з глухомані, нє?

Едді навіть не відірвався від охолоджувача, який він саме наповнював із пластикових бутлів з етикетками «ДЖЕРЕЛЬНА ВОДА».

– Звиняйте, шерифе. Нічо не бачив.

– Ай, та все з вами ясно, – промовив Алан. – Але я, Джоне, працюю над удосконаленнями. Це буде просто вау, от побачиш.

– Ага. Алане, ти ще хочеш, щоб я перевірив туалети в тому новому ресторанчику на Рівер-роуд?

– Ще хочу, – відповів Алан.

– Слухай, ну чого я завжди маю з якимсь гівном возитися? Що, Норріс сам не може…

– Норріс перевіряв сральники кемпінгу «Веселі шляхи» і в липні, і в серпні, – пояснив Алан. – У червні це робив я. Досить нити, Джонні. Просто тепер твоя черга. І ще треба взяти зразки води. Візьми спеціальні пакетики, що нам з Атланти надсилають. Їх ще трохи є в тій шафці в коридорі. Десь за Норрісовою пачкою крекерів «Гай-Го», здається, я їх бачив.

– Окей, – відказав Джон. – як скажеш. Але, щоб ти не казав, що я нию, доводжу до відома, що перевірка води на різну погань – це має бути відповідальність власника ресторану. Я перевіряв.

– Звісно, – погодився Алан, – але ми тут говоримо про Тіммі Ґеньйона, Джонні. Як думаєш, що це означає?

– Означає, що я гамбургера в новій «Річковій барбекю-смакоті» не куплю, хоч би від голоду здихав.

– Правильно! – вигукнув Алан. Він став на ноги й поплескав Джона по плечі. – Сподіваюся, ми закриємо бізнес того замурзаного сучого потроха ще до того, як популяція бродячих псів і котів Касл-Рока почне знижуватися.