Необхідні речі
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Клуб семейного досуга
- ISBN: 9786171290396
- Переводчик: Владимир Куч
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Необхідні речі». Краткое содержание книги:
Обережно! Ненормативна лексика!
У форматі PDF A4 збережений видавничий макет книги. (В формате PDF A4 сохранен издательский макет книги.)
Тож Кітон відкрив гаманець і дістав звідти купюру, не відриваючи погляду від Ґонтового обличчя, і звісно, то була банкнота з Томасом Джефферсоном – банкнота, яка взагалі втягнула його в усі ці проблеми.
Ґонт заховав купюру в долонях майстерно, наче факір.
– Є ще дещо.
– Що?
Ґонт нахилився вперед. Він прямо глянув на Кітона й торкнувся його коліна.
– Містере Кітон, а ви знаєте про… Них?
Кітонові забило дух, як у сплячої людини посеред кошмару.
– Так, – прошепотів він. – Господи, знаю.
– Їх у цьому місті повно, – промовив Ґонт тим же низьким конфіденційним тоном. – Воно наводнене ними. Я відкрив крамницю менш ніж тиждень тому й уже про це знаю. Думаю, Вони можуть переслідувати мене. Взагалі я впевнений у цьому. Можливо, мені знадобиться ваша допомога.
– Так, – відповів Кітон. Тепер його голос звучав міцніше. – Богом присягаюся, ви можете розраховувати на будь-яку допомогу!
– Та ні, ми ж щойно познайомилися, і ви мені нічого, бляха, не винні…
Кітон, який уже почувався так, ніби Ґонт тепер йому найближчий друг за останні десять років, розкрив рота, щоб заперечити. Ґонт підняв руку, і протест одразу затих.
– …і ви й поняття не маєте, чи я продав вам щось, що дійсно працюватиме, чи чергового кота в мішку… того, що обертається кошмарами, якщо його штурхнути й свиснути. Упевнений, ви в усе це тепер вірите. У мене значний дар переконання, якщо можна так сказати. Але я вірю в задоволених клієнтів, містере Кітон, і лише в задоволених клієнтів. Я в цій справі багато років і збудував свою репутацію на задоволених клієнтах. Тож забирайте іграшку. Якщо вона вам допоможе, чудово. Якщо ні, віддайте її Армії спасіння чи викиньте на звалище. Що ви втрачаєте? Кілька баксів?
– Кілька баксів, – замріяно промовив Кітон.
– Але якщо вона таки працює і якщо ви зможете викинути з голови ті ефемерні фінансові проблеми, зайдіть іще раз до мене. Ми посидимо й вип’ємо кави. Так само як сьогодні зранку… і побалакаємо про Них.
– Зайшло вже надто далеко, щоб просто повернути гроші на місце, – промовив Кітон чистим, але відірваним тоном, ніби крізь сон. – Слідів більше, ніж мені вдасться замести за п’ять днів.
– За п’ять днів багато що може змінитися, – вдумливо сказав містер Ґонт. Він підвівся, рухаючись із гнучкою грацією. – У вас попереду великий день… і в мене також.
– Але Вони, – заперечив Кітон. – Що робити з Ними?
Ґонт поклав довгу холодну долоню Кітонові на руку, й навіть у своєму зачумленому стані Кітон відчув, як шлунок вивертається від того дотику.
– Про Них подбаємо пізніше, – сказав він. – Ні про що не хвилюйтеся.
– Джоне! – гукнув Алан, коли Джон Лапойнт прослизнув у кабінет шерифа через чорний хід. – Радий бачити!
Була десята тридцять ранку суботи, і в шерифській управі було безлюдно як ніколи. Норріс поїхав кудись рибалити, а Сітон Томас відправився в Сенфорд, відвідати своїх двох сестер, старих дів. Шила Бріґгем була в парафіяльному будинку храму Богоматері Тихих Вод, допомагала братові складати ще один лист для газети, який пояснював невинність затії з «Нічкою казино». Отець Бріґгем також хотів, щоб лист виражав його думку, що Вільям Роуз божевільний, наче «жучик-квачик»[64] у гноївці. Звісно, не можна просто вийти і заявити таке, принаймні в сімейній газеті, – але отець Джон і сестра Шила робили все можливе, щоб донести цю думку. Енді Клаттербак був десь на чергуванні, принаймні так собі думав Алан. Він не виходив на зв’язок, відколи Алан прибув до управи з годину тому. Доки не з’явиться Джон, єдиною іншою людиною в муніципалітеті, здається, був Едді Ворбертон, який розбирався з охолоджувачем води в кутку.
– Як справи, док? – запитав Джон, всідаючись на край Аланового стола.
– У суботу зранку? Та нічого особливого. Але дивися. – Алан розстебнув правий манжет сорочки хакі й закасав рукав. – Зверни увагу, що долоню від зап’ястка не відриваю.
– Ага, – погодився Джон. Він дістав пластинку «джусі фрут» із кишені штанів, здер обгортку й запхав собі в рот.
Алан показав йому праву долоню, перевернув, щоб продемонструвати тильний бік, тоді стиснув кулак. Поліз усередину лівим указівним пальцем і дістав невеличке «вушко» шовку. Стрепенув бровами на Джона.
– Непогано, нє?
– Якщо це Шилин шарф, вона не втішиться, коли помітить, що він весь зім’ятий і смердить твоїм потом, – зауважив Джон, взагалі не здивований.
– Я ж не винен, що вона його на столі лишила, – відмахнувся Алан. – Та й взагалі, маги не пітніють. А тепер я кажу гей-го-абракадабра! – Він висмикнув Шилин шарф із кулака й драматично розвіяв його в повітрі. Шарф напнувся, тоді опустився на Норрісову друкарську машинку, ніби яскравий метелик. Алан перевів погляд на Джона, тоді зітхнув: – Не вражає, так?
64
Cootie – популярна американська гра, створена в 1948 році, завданням якої є на швидкість зібрати з деталей пластикового жука. Саме слово cootie означає вигадану дитячу хворобу й використовується в різноманітних іграх, наприклад в аналогах квача, коли треба спіймати іншу дитину й передати їй хворобу, щоб та сама стала квачем.