Зорі падають в серпні

У жаркі літа на півдні України мало буває дощів. Таке літо висушить землю, спалить у степу трави, а коли настане пора відходити, воно й схаменеться: як же я дощі з собою забираю?! І кине тоді на землю горобині ночі.

Найстрашніші вони бувають на грані літа й осені. Наче дві пори року тоді схоплюються в смертельному двобої. Такі громи і такі блискавки тільки й бувають у горобині ночі. З-під темної хмари дмуть скажені вітри, ллє як з відра дощ, а блискавиці шугають між хмарами, розпорюють небо на клоччя та грякають громами об землю, наче хочуть її вбити. І як зайдуть такі ночі, то вже й спину немає. Вдень смажить жарке сонце, а щоночі гримить, палахкотить небо, збурене дикими вітрами, і полоще землю прохолодними дощами.

Коли Муратов прийшов у старий парк, дерева боязко і мерзлякувато шелестіли листом. Хмара насунула низька, важка, і навіть в оцій густій темряві видно, що вона синя.

В алеї темно хоч око виколи. Дерева сплелись верховіттям, в боків суцільною стіною стоїть туя. Муратов продирався майже навпомацки, але Кенгуру помітив його за кілька кроків.

— Хто це? — спитав його Оса. — Він?

— Чого так багато метеорів? — на весь голос спитав Муратов.

— Зорі падають в серпні, — прошепотів Кенгуру. І, вхопивши за руку Муратова, рвонув його до себе. — Ти можеш тихіше? — злісно шипів він хвилюючись.

— Нікого тут нема, — заспокоїв його Муратов. — І потім — хто почує при такому вітрі? Де Оса?

— Ось я, — прошепотів той з темряви. — Здоров, Шакале! — і він потиснув Муратову руку. — На, приймай.

Муратов відчув у своїй руці предмет, дуже схожий на кишеньковий ліхтар, але набагато важчий.

— Включається з допомогою кнопки, — сказав Оса, підійшовши впритул. Муратов тепер бачив його силует.

— Добре, — сказав він і повторив гучніше — Добре!

В цей час почулося шарудіння. Муратов знав: це підходили прикордонники. Оса вихопив пістолет і пригнувся.

Муратов стрибнув на нього збоку, схопив за руку з пістолетом і коротким, добре завченим ударом знизу повалив його на землю. Пістолет Оси лишився у Юрія в руці.

В цей час по алеї почувся тупіт. Муратов обернувся до Кенгуру.

— Зрадник! — прошипів той, судорожно вириваючи свій пістолет. Муратов натиснув курок, але пістолет Оси був на запобіжнику. Тоді Муратов по-кошачому зігнувся і стрибнув на Кенгуру. Але той випередив Муратова: він ударив його пістолетом по голові і кинувся до моря, намагаючись ступати беззвучно. Але кроки його почули, і напереріз йому кинулися Безбородько та Ібрагімов.

— Стій! — почувся грізний окрик.

Все це сталося блискавично. Лейтенант Дениско добіг і спіткнувся об Осу. Той застогнав. Прибігли прикордонники на чолі з майором Дорофєєвим, і Дениско натиснув кнопку ліхтаря. Осі одразу ж зв'язали руки і кинулись до Муратова, що лежав без пам'яті. З розсіченого тім'я на обличчя текла кров.

— Цього в лікарню! — кивнув Дениско на Муратова і побіг до моря, а майор Дорофєєв лишився, щоб розпорядитися відносно Муратова і Оси.

Тим часом дощ лив, гриміли громи, наче зібралися вони над Садовськом з усіх-усюд, безугавно палахкотіли блискавки.