Зорі падають в серпні
- Автор: Сизоненко Александр Александрович
- Год: 1957
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Зорі падають в серпні». Краткое содержание книги:
— От матч так матч! — гукнув він і раптом спитав: — Іван Остапович, а чого це ви сіли ззаду?
— Так треба. Ви, лейтенанте, зараз виключіться на хвилинку з матчової ситуації, — полковник обірвав мову і жовтуватою занавіскою закрив бокове скло. — Ось вони.
Мелькнули три світлих плащі, в ту ж секунду передні дверцята відкрились і поряд з шофером сів майор державної безпеки.
— Прив'яжи оцього б'юїка, — сказав він шоферові. — І не відпускай.
Троє сіли в свою машину, трахнули дверцятами. Б'юїк пустив в радіатор ЗІМа хмару диму і покотився.
— Держися ближче до нього, — кивнув услід б'юїку полковник, — бо тут відітруть і тоді не доженемо нізащо.
— Який план? — спитав майор, обернувшись до полковника.
— Лишається один вихід: зупинимо, і ти перевіриш документи.
З потоку автомашин, що пливли від стадіону повінню, б'юїк завернув у тихий провулок.
— Вася! — сказав полковник. — Обійди його на наступному кварталі.
— Слухаю, Іване Остаповичу! — посміхнувся шофер і прибавив газу. — Це ми можемо!
Шофер б'юїка, очевидно, помітив, що його доганяють, і поїхав швидше.
— Сигнал! — наказав майор.
Пролунав низький, сердитий сигнал, які є тільки в машинах особливих призначень, але на б'юїку не звернули на нього уваги. Він помчав ще швидше, і відстань між машинами почала збільшуватись.
— Придави його, — спокійно сказав полковник. — А ви, лейтенанте, — звернувся він до Дениска, — приготуйте зброю. Полікарпов так не дається.
Полковник сидів, вільно відкинувшись до спинки сидіння і склавши руки на колінах. ЗІМ загув, наче літак, і одразу порівнявся з лівим сигнальним ліхтарем. Знов довгий, низький і вимогливий сигнал. На великій швидкості ЗІМ почав обганяти б'юїка. Через плече шофера Дениско помітив, як стрілка спідометра переповзла за «100» і пішла далі.
— Це неспроста, — сказав майор.
— Побачимо, — відповів полковник. — Вася, піджимай його до бровки. Сміливіше!
Шофер дав сигнал в той момент, як радіатор б'юїка вже зникав ззаду.
— Не висовуйтесь, — попередив полковник Дениска.
— Він мене обходить зліва, — стурбовано сказав шофер.
— Став машину впоперек вулиці, — наказав полковник.
Завищали гальма. З шерхотом просунувся ЗІМ на нерухомих колесах і, вильнувши ліворуч, круто розвернувся впоперек вулиці. Б'юїк зупинився в метрі від дверцят, за якими сидів полковник. Майор відкрив дверцята і вийшов з машини.
— Пред'яви автоінспекторське посвідчення, бо стрілятимуть, — тихо наказав полковник, наготувавши пістолет.
Майор хитнув головою і, повільно вийнявши з нагрудної кишені маленьку автоінспекторську книжечку, розгорнув її перед тим, що сидів за рулем.
— Ви власник машини?
— Я.
— А кого ви везете?
— Це мій брат, — кивнув шофер, — а це друг. Він у нас живе.
— Так, так, — протягнув майор, ховаючи своє посвідчення. — Перевіримо… Покажіть мені ваші документи.
— Слідкуйте за задніми, — сказав полковник до Дениска.
Дверцята б'юїка відчинились, і чотири руки з документами висунулися назовні. Майор уважно їх продивився, заглядаючи в обличчя кожного і звіряючи з фотографією.
— Все в порядку, я думав, ви калимите, — сказав він і відкозирнув. — А вам, шофере, зауваження. Вам подавали особливий сигнал, а ви не зупинились одразу.
— Я не чув першого сигналу. Машини йшли на великій швидкості.
— Добре, їдьте, — майор махнув Васі рукою, і ЗІМ звільнив дорогу. Б'юїк прослизнув повз майора і зник за рогом.
— Ну? — полковник запитливо глянув на майора.
Сівши на своє місце, той помовчав, потім не обертаючись сказав:
— Наш «підшефний» живе на Слобідці у оцих двох братів, що були з ним на стадіоні.
— Ви запам'ятали їх прізвища?
— І прізвища і адреси запам'ятав. Сьогодні ж доповім вам, що це за брати.
— А Денискові доведеться залишити міліцейську службу та шукати собі поки що нову професію, — пожартував полковник. — Хоч і зарекомендував він себе геніальним міліціонером.
З того дня Дениско почав нудитися. Йому не сиділося в просторому кабінеті за широким столом, куди привели і посадили його після того, як він залишив охорону стадіону. З непереборною відразою, навіть із злістю дивився він ранком на купу паперів, які йому принесли ще до початку роботи і які треба було розібрати за день і дати їм раду. Сідав за стіл і довго дивився у вікно, на синє небо.