Зорі падають в серпні

Зміну він закінчував о восьмій вечора, і доки обмив машину, доки умився сам та переодягнувся, було вже темно. З чим же приїхав до нього Кенгуру? Муратов ішов, стискаючи колодочку свого автоматичного пістолета, і думав, що ж робити, як діяти далі?

Вітер крутив вулицею хмари пилюги, то вихоплював її з-під ніг у Муратова, то, знесилившись, знову стелив під ноги сивим курним килимом. Хмари летіли низько, і десь за Дніпром спалахували зірниці.

Коли доходив до готелю, почали падати перші важкі краплини. Залопотіли вулицею, збиваючи куряву, зачастили покрівлею, наче невидимі барабанщики.

В душному вестибюлі з канапи йому назустріч беззвучно встав Кенгуру.

— Юрій! — вигукнув він радісно, так, що адміністратор здивовано оглянувся на них. — Здоров, друже! — він обняв Муратова і повів у кімнату.

Як тільки двері за ними зачинились, він відштовхнув Муратова і злісно прошипів:

— Що ж ти, негіднику! Що ж ти мовчиш? Їздити за тобою оце?

— Кинь, Кенгуру, — мляво відповів Муратов. — Це не твоє амплуа. Я прийшов, я слухаю, говори…

— Ху! — видихнув Кенгуру, сів і закурив. — На Босфорі цілий переполох: Шакал пропав! Та не лише на Босфорі…

— Заради того, щоб мене побачити, ти оце і їхав сюди? Як ти не побоявся?

— У мене інше прізвище, та не в цьому справа. Чого ти мовчиш? Ти хоч раз був у Садовську?

— Був, і рацію включав, і слухав вас, але не зважився відповідати. Боявся, що засічуть.

— Ху! Так я й знав. — Кенгуру пройшовся по кімнаті. — А про тебе вже думали хто зна й що…

Чого ти приїхав? — грубо перебив його Муратов.

Є завдання, Шакале. Ти добре тут влаштувався?

— Нічого.

— Так от, доведеться тобі виконати ще одне доручення Краба.

— Яке доручення?

— Привезли ми тобі пекельну машину.

— Для чого? Де вона?

— По-перше, не хвилюйся. Вона не більша від звичайного кишенькового ліхтаря. По-друге, вибухне вона через двісті сорок годин — у тебе буде час обміркувати, як краще замести сліди. Шакале, треба, щоб вона потрапила в греблю. Розумієш?

— Розумію, — машинально відповів Муратов.

— Тепер ось що. Завтра вночі ми повинні зустрітися в Садовську з Осою.

— З Осою?

— Так, з Осою. Саме він привіз цю штуку.

— А чого ти вибрав Садовськ?

— Рацію заразом заберем, сповістимо, що тут все в порядку. А зустрінемось знаєш де? В отому старому парку біля панського особняка. Алея там є, до моря виходить. От в тій алеї, на початку. Ясно?

— Ясно.

— Ждемо тебе о десятій вечора. Пароль наш попередній. Все. Можеш іти.

Муратов вийшов з готелю, з насолодою підставив обличчя під холодні струмені дощу. Вітер гудів над дахами, спалахували блискавки, а він ішов, тримаючись середини вулиці, ішов і спотикався на рівному. Що робити? Він не міг уявити собі такого жаху, щоб його руками було зірвано греблю, щоб він знищив працю всіх оцих людей, з якими зжився, які вже стали йому рідними і були рідними.

— Ні, не буде цього! Не буде! — говорив він сам до себе і йшов, не помічаючи дощу, блукав вулицями і не міг знайти собі хоч хвилинного спокою. Оса, Оса — одне це ім'я нагадало йому щось страшне, мерзенне, наче тифозне марення. І до цих людей йому треба повертатися, треба стати знову таким, як вони?! Від Наді, від друзів, від роботи, яка принесе людям радість, до роботи, що принесе їм горе, що принесе комусь смерть, а комусь сирітство.

Від Наді, від її кохання, від шани, якою його тут оточили, знову в той темний світ?! Ні, нізащо! Це ще страшніша підлість, ніж та, яку вчинив Юрський і за яку він його зненавидів на все життя. А хіба не казав йому старий лис, що й він стає на шлях зрадництва? І в кого він перетвориться? Буде отаким самотнім і нікому не потрібним, як Юрський, що лишив на землі одні лисячі петлі і більше нічого, крім підлості!?

Але що ж робити, як робити? Піти і сказати? До кого? Він уявив Василя Гавриша. «Той, мабуть, уб'є. Уявив Трощенка, Кузьму Яковича, Толю Ференчука… Який жах — прийти до цих людей і сказати: «Я не демобілізований солдат, я шпигун!» Що це буде!? Якою ненавистю обернеться для нього їхня пошана і любов, і яким нікчемним здасться і його вчинок під час аварії, і робота, і дружба з хлопцями! А Надя? А її кохання?! Хіба зможе він без неї жити?! Ага, ось до кого треба піти, ось з ким порадитись! Вона зрозуміє і не зненавидить його одразу. Вона щось порадить, обов'язково щось придумає для нього…