![Якщо кров тече [UK] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Якщо кров тече [UK]
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: FLC, 2021
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Якщо кров тече [UK]». Краткое содержание книги:
Молодий репортер у жахливій спортивній куртці в клітинку починає знову.
— Це Дейв ван Пелт з репортажем із «Ділі-плаза», навпроти Техаського шкільного книгосховища, де вчора був смертельно поранений Джон Кеннеді, тридцять п’ятий президент Сполучених Штатів. Поруч зі мною Ґрета Дайсон, Моніка Келлоґ і Хуаніта Альварес, прихильниці Кеннеді, котрі були на цьому самому місці вчора, коли пролунали постріли. Шановні пані, чи можете ви розказати нам, що бачили? Міс Дайсон?
— Постріли… кров… у нього, бідолашного, з потилиці йшла кров….
Ґрета Дайсон ридає так сильно, що її ледве можна зрозуміти, але Голлі здається, що так і задумано. Глядачі, певно, ридають у своїх домівках разом із нею, думаючи, що її горе символізує їхнє. І горе всього народу. А от репортер…
— Він усе вбирає, — каже вона. — Тільки прикидається зворушеним, ще й не дуже добре.
— Точно, — каже Ден. — Щойно придивишся гарненько, то вже не можеш не помітити. І поглянь на інших двох жінок. Вони теж плачуть. Чорт, тієї суботи багато люду плакало. І в подальші кілька тижнів. Ти права. Він усе це вбирає.
— І ви думаєте, він знав, що це станеться? Наче комар, що зачув кров?
— Не знаю, — каже Ден. — Просто не знаю.
— Але ми знаємо, що він почав працювати на KTVT лиш того літа, — каже Бред. — Я не зміг багато про нього дізнатися, але це встановив точно. Дізнався з історії каналу в інтернеті. І він зник звідти до весни 1964-го.
— Наступного разу він спливає — принаймні з того, що я знаю, — в Детройті, — каже Ден. — У 1967-му. Під час подій, відомих на той час як «Повстання в Детройті» або «Бунт на 12-й вулиці». Усе почалося, коли поліція прийшла з рейдом до нічного бару, де нелегально наливали після дозволеного часу, і події поширилися на все місто. Сорок три людини загинули, тисячу двісті поранено. Це була головна новина п’ять днів поспіль, і саме стільки там тривало насильство. Це вже інший незалежний канал, але репортаж підібрав NBC й показав у вечірніх новинах. Пускай, Бреде.
Репортер стоїть перед вигорілим фасадом крамниці й бере інтерв’ю в чорношкірого чоловіка, в якого по обличчю стікає кров. Чоловікове горе майже не дає йому розбірливо говорити. Він каже, що це його хімчистка горить через дорогу і що він не знає, де його жінка й донька. Вони загубились у заворушеннях, що охопили ціле місто. «Я втратив усе, — каже він. — Усе».
А репортер, що цього разу називає себе Джимом Ейвері? Це точно кореспондент телеканалу з невеликого міста. Огрядніший за «Пола Фрімена», майже гладкий, низький на зріст (його співрозмовник височіє над ним вежею) і з лисиною. Інша модель, та сама схема. У тому гладкому обличчі захований Чет Ондовскі. А також Пол Фрімен. І Дейв ван Пелт.
— Як ви на це вийшли, містере Белл? Як узагалі можна…
— Ден, пам’ятаєш? Я Ден.
— Як ви побачили, що це не просто подібність?
Ден з онуком обмінюються усмішками. Голлі бачить цю коротку німу сценку і знову думає: «Інша модель, та сама схема».
— Ви помітили малюнки в коридорі, так? — питає Бред. — Коли дідусь ходив у копах, то була його інша сфера діяльності. У нього природний дар.
У Голлі знову клацає в голові. Вона розвертається до Дена.
— Так ви малювали нариси зовнішності з описів! Ось яка була ваша інша поліційна робота.
— Так, хоч я робив не просто нариси. Я не карикатурист. Я малював портрети. — Він думає, а тоді додає: — Ви чули, як люди іноді кажуть, що ніколи не забувають облич? Як правило, перебільшують, а то й прямо брешуть. Але не я. — Ден говорить по-діловому.
«Якщо це дар, — думає Голлі, — то такий самий старий, як і він сам. Може, колись він і вражав його самого, але зараз Ден Белл просто сприймає його як належне».
— Я бачив його за роботою, — каже Бред. — Якби не артрит у руках, він міг би розвернутися лицем до стіни й намалювати вас за двадцять хвилин, Голлі, і кожна деталь була б правильною. Ті малюнки на стінах? То все люди, котрих упіймали завдяки дідусевим портретам.
— Але все одно… — з сумнівом починає Голлі.
— Пам’ятати обличчя — це лиш частина діла, — каже Ден. — Вона не допомагає намалювати подобу злочинця, бо бачив його не я. Ти розумієш?
— Так, — каже Голлі.
Вона зацікавлена з іншої причини, окрім того, як він ідентифікував Ондовскі в різних подобах. Вона зацікавлена, тому що продовжує вчитися для своєї детективної роботи.