Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Звичайно, такий для української історичної науки документ, що зберігся в Європі в оригіналі, є достовірнішим за вигаданий польський «акт». Тут сумнівів бути не може.
Слід зазначити, що Великий князь, на якого орієнтувалася руська (українська) шляхта, скористатися в Литві блискучою перемогою Федора Острозького (молодшого) не зумів.
«8 декабря 1432 г. Свидригайло, двинувшийся было в Литву, понёс сильное поражение от своего противника Сигизмунда Кейстутовича (який за підтримки поляків та литовців-католиків оголосив себе Великим Литовським князем і почав війну зі Свидригайлом. — В.Б.), и внутренняя борьба в Литве продолжалась с прежнею силою» [21, с. 369].
Про те, що боротьбу за Поділля очолював руський (український) князь Федір Федорович Острозький, свідчать факти координації зусиль та об’єднання дружин руських князів у протидії полякам.
Послухаємо:
«Свидригайло между прочим доносил магистру: «А пишешь о князя Михаила и о князя Федка, штобыхом оным от тоя стороны и с Подолья Ляцкой земли велели заважати и шкодити — ино велели есьмо оттуль от Подольской земли заважати Ляхам што найбольши могучи со всеми тамошними людьми а и с Татары так, занюж и Татар с ними досыть есть, а князь Олександр Нос от Луцкое стороны, надеемся, имут им много заважати и шкодити их земли; и там есьмо поспали к ним ко князю к Олександру и ко князю Федку и ко князю Михаилу воеводе Киевскому, велели есьмо к себе тягнути ему», и пр. Ещё раньше, в январе 1433 г., по тому же поводу вел. магистр писал к Ивашку, воеводе Малой Подолии, т.е. Покутья,.. прося его соединиться с кн(язем) Михаилом Киевским и Федьком Подольским для совместного нападения на Польшу» [21, с. 370].
Як бачимо, у 1430-их роках Київським князем був Михайло, Подільським князем — Федір (Федко), на Волині — Олександр Ніс, на Покутті — князь Іван (Івашко). Зазначимо, абсолютно всі князі були руськими (українцями), не зоставляючи місця литвину Федору Корибутовичу Несвизькому.
Тут автор збирався поставити крапку в цьому розділі. Але напередодні мене вразив своїм дзвінком (10 серпня 2014 року) Мирослав Іванович Мошак із Кам’янець-Подільського. Він повідомив, що тримає в руках книгу харківського автора Олега Однороженка «Родова геральдика Руського королівства та руських земель Корони Польської ХІV–ХVІ ст.», де йде мова про Вселенський Констанцький Собор 1414–1418 років. Тобто, через геральдичні герби можна визначити руських представників князівських родів, присутніх на цьому зібранні. (Я над цим працюю уже кілька років).
І я згадав, як інший кам’янчанин — Валентин Ніконович Пшеничнюк — 2013 року переконував нас, чотирьох, у тому ж Кам’янці-Подільському, що особисто був у церкві в Словаччині, яка побудована представником князівського роду Острозьких. Саме — династії Острозьких! І навіть обіцяв мене відвезти до того містечка, бо має шенгенську візу. Що цікаво, звернувшись ще до одного свого земляка — Юхима Сіцінського, вичитав таке: «Федір… (князь. — В.Б.) прибув на Угорську Україну не сам. (Коли — невідомо. — В.Б.). Крім сім’ї, з ним прийшов брат Василь, який в документах іменується Подільським князем» [151, с. 63].
На моє переконання, то прийшли до своїх давніх родичів у 1435 році брати Федір і Василь Острозькі (Галицькі). Розкриття таємниці чекати недовго!
КНЯЗЬ ІВАН ВАСИЛЬОВИЧ (1430–1472)
Нагадую шановним читачам, що роки народження та смерті українського князя Івана із династії славетного Данила Галицького є дещо умовними і можуть відхилятися на кілька літ у той чи інший бік. Ця невизначеність є результатом повного замовчування руського князя польськими і російськими істориками. Зрозуміло, що таке вчинено свідомо, аби виставити нашого геніального полководця таким собі безбатченком, одинаком та звичайним приблудою!
Переді мною кілька сучасних праць провідних українських науковців. Приглянемося, як у тих працях згадують та чи взагалі щось пишуть про нашого славетного князя.
Першою відкриємо «Історію України в особах. Литовсько-польська доба», видавництво «Україна», 1997 рік. Як бачимо, часи ще дотабачникові. У цій академічній праці мені вдалося знайти про князя Івана ось таку згадку: «Іван Васильович Острозький, талановитий воєначальник, уславився кількома перемогами над татарами, помер після 1466 р.
У князя Івана Васильовича та його дружини, дочки князя Івана Бельського, було двоє синів. Старший, Михайло, луцький намісник і маршалок Волинської землі (тобто головнокомандувач ополчення волинських бояр), помер бездітним 1501 р.» [65, с. 69].