Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #2
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4199-7
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга друга. Князі Галицькі-Острозькі». Краткое содержание книги:
У правдивому світлі трактуються воєнні баталії, дипломатичні кроки та державні інтереси тогочасних країн — наших близьких і далеких сусідів.
Для широкого кола читачів.
Тому все ж таки Федір (Федорович) Острозький до 1429 року зі своїм військом був відкликаний із Чехії (Богемії), що є незаперечним фактом. Варто думати, що й Великий Руський князь Федір (Данилович) Острозький вимушено чи добровільно підтримав Вітовта у цьому питанні.
Отож, до 1430 року, тобто до смерті Вітовта, Федір Острозький (молодший) разом із значним військовим контингентом повернувся на Волинь і Поділля. Зрозуміло, що ні Федір Острозький (батько), ні староста Вільни Василь Красний Острозький не були зацікавлені напередодні смерті Вітовта розпускати цю потужну мілітарну силу. Тим більше, що Вітовт мав близько 80 років, а поляки весь час напосідали на включенні Великого Литовсько-Руського князівства до Польщі.
Щоби та військова армада, приблизно 10–20 тисяч людей, не впадала в очі, її за наказом Вітовта і Федора Острозького (старшого) спрямували на південь Поділля. Це надзвичайно налякало поляків та католицький клір, які як вогню боялися відродження руської (української) держави. Не забуваймо, що та військова сила була цілковито православною і в Богемії (Чехії) переможно протистояла католикам.
Поява на півдні Поділля армії русичів на чолі з сином Великого Руського князя Федором Федоровичем та можливість відродження Великого Руського князівства союзного Великому Литовському князівству й штовхнули поляків та Ягайла на воєнне захоплення столиці Поділля — Кам’янця та введення війська на прилеглі терени. Тим більше, що новий Великий князь Великого Литовсько-Руського князівства Свидригайло на перших порах декларував проруську позицію. Так розпочалося чергове українсько-польське протистояння. Якщо на теренах Великого князівства воно мало переважно державницький характер і його очолював Великий князь Свидригайло, то на Поділлі війна набула суто визвольних рис: православні русичі (українці) боролися проти католиків-поляків, які виступали із загарбницькими гаслами. Ось чому пізнішим польським історикам-хроністам знадобилися підстави-виправдання тієї окупаційної війни.
Не може бути жодного сумніву, що спротив полякам міг очолювати тільки господар тієї землі — князь-русич. За католицьким родом литовського князя Федора Корибута подільський вільний православний люд ніколи б не пішов.
Тим більше, що маємо цілком достовірні польські джерела, які стверджують, що з 1411 до 1430 року Подільська земля належала князям Гедігольду — Василеві Красному Острозькому, князю Петрові Монтигердовичу — Петрові Острозькому та Іванові Довгірду — Іванові Острозькому.
Автор пропонує дослідити питання — хто ж очолював спротив полякам на Поділлі впродовж 1430–1440 років: чи то литвин Федір Несвизький зі своїм родом Корибутовичів, чи то український князь Федір Острозький (Галицький) зі своїм руським родом?
Ось як у праці Юхима Сіцінського «Поділля під владою Литви», 2009 року перевидання, розповідають про Федора Несвизького та його рід Корибутовичів:
«Корибут — Дмитро Ольгердович (бл. 1358/1359 — після 1404) — князь Новгород-Сіверський, князь Чернігівський. Син великого князя литовського Ольгерда і Уляни Тверської. Проводив незалежну політику, довгий час не визнавав влади свого брата Ягайла, лише у 1386 р. присягнув йому на вірність, однак діяв самостійно до 1393 р. Був також князем Збаразьким, брацлавським і вінницьким (хоча титулів двох останніх у XIV столітті не існувало. — В.Б.). Його дружиною була дочка князя Олега Рязанського Анастасія. Мав трьох синів (Жигимонт, Федір (Федько Несвіцький), Іван), та двох дочок (Олена, Марія)…
Федір (Федько) Несвизький (Несвіцький) (пом. 1.09.1435 або 1442 р.) — князь кременецький (1432–1435). подільський (1432–1434), несвіцький (1435 — бл. 1442), син Корибута — Дмитра Ольгердовича. У війні Свидригайла з Польщею підтримав першого. Незадоволення політичним курсом литовського правителя спричинило до того, що у вересні 1434 р. Федір перейшов на бік новообраного польського короля Владислава (син Ягайла), за що отримав у пожиттєве володіння Брацлав, Вінницю, Соколець, Хмільник, Кременець і Збараж. Проте невдовзі замирився із Свидригайлом і брав участь у битві під Вількомиром (Побайском) 1 вересня 1435 р.
За одними даними, загинув у битві, за іншими — потрапив у полон і пробув в ув’язненні до загибелі Сигізмунда Кейстутовича…» [151, с. 139–140].