Квіти в легендах і переказах
- Автор: Золотницький М. Ф.
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Квіти в легендах і переказах». Краткое содержание книги:
дореволюційному Санкт-Петербурзі.
На завершення скажу, що російська назва цієї квітки «василек» походить, як стверджує один український переказ, від імені молодого хлопця — одинака у матері, «Василя», нібито зачарованого й загубленого русалкою. Затягнений нею в поле, він перетворився на синю квітку, що нагадує своєю барвою глибоку воду.
Це повір'я, як вважає де Губернатіс, бере свій початок з Візантії й дуже подібне до сіцілійського повір'я про квітку базилик (Ocimum), наша простонародна назва, безумовно, походить від того ж кореня. У тому переказі-повір'ї — брати красуні Ізбетти вбивають юнака, в якого вона закохана. Ізбетта ховає відрубану голову коханого під горщиком з базиликом, і коли вони відбирають у неї і її, то дівчина починає доглядати цю рослину, впевнена в тому, що в неї переселилась душа коханого.
А в нашій історії — молодий Василь гине в обіймах русалки, і його душа переселяється у квітку, яка відтоді й носить його ім'я.
Васильок-волошка іноді стає учасником деяких наших народних свят, пов'язаних з хліборобством.
У Володимирській губернії, за твердженням Сахарова, ця квітка бере участь у цікавому обряді: «водити колос».
Так називається хід на засіяні поля, коли перед Трійцею жито починає колоситися.
Молоді жінки, дівчата й хлопці, зібравшись на околиці села, беруться попарно за руки, утворюючи хрест, і стають у два ряди, повернувшись обличчям одне до одного.
Потім по таких з'єднаних руках, як по містку, пускають дівчинку, прибрану стрічками й волошками.
Пара, по руках якої вона пройшла, поспішає наперед, стає на початку ряду, і так процесія поступово рухається до самої ниви, де росте жито.
Тут дівчинку опускають на землю. Вона зриває кілька колосочків, біжить з ними в село й кидає біля церкви.
Хід супроводжується піснею:
«Пішов колос на ниву,
На білу пашаницю,
Вродися на літо Жито з вівсом,
З кукілем та пшеницею».
Інше свято, де також присутня волошка, має назву «іменинного снопа». Воно відбувається наприкінці літа, коли жито, ячмінь та пшениця достигли.
Господиня з хлібом-сіллю й свічкою в руках вирушає зажинати ниву. Перший сніп і має назву «іменинного».
Його приносять до хати, ставлять коло божниці, де він і залишається до молотьби. А молотять той сніп окремо, зерно з нього несуть до церкви на освячення; після чого частину освяченого зерна змішують із тим, що залишено на насіння наступного року, а іншу частину зберігають як цілющий засіб проти різних хвороб.
У деяких українських повітах це свято відбувається інакше. Після закінчення жнив женці обходять ниву, збирають випадково залишені колоски, плетуть з них, волошок та інших польових квітів вінок.
Ним прикрашають найвродливішу дівчину і з піснею вирушають на хазяйський, а в минулий час — панський двір.
Попереду йде хлопчик, несе прикрашений волошками й польовими квітами іменинний сніп.
Підходячи до воріт, співають:
«Відчини, хазяїне, нові ворота,
Несемо віночок із чистого золота.
Ой вийди, хазяїне, хоч на ганочок,
Викупи, викупи золотий віночок...«
Хазяїн чи поміщик виходить на ганок, зустрічає женців хлібом-сіллю, частує обідом, поїть горілкою.
Вінок, звитий з останніх колосків та волошок, і сніп, принесений хлопчиком, передають хазяїну зі словами: «Дай, Боже, щоб і на той рік хліб уродився».
Сніп з вінком повинен простояти під образами до шостого серпня — Спаса Преображення, а цього дня їх несуть до церкви й освячують разом з хлібом, спеченим з нового борошна, із свіжими медовими сотами, яблуками й грушами нового врожаю.
Зерно освячених колосків зберігають для майбутньої сівби.
В лужичан перший сніп ставлять на віз поверх усіх інших снопів.
Віз супроводжують жниці, одна з яких несе вінок із колосся, а інша тримає в руках волошки й польові квіти.
Волошка-васильок пов'язана у нас також з іменем мученика Вас-си. За народним повір'ям, якщо сіяти жито в день пам'яті святого, то його неодмінно заглушить волошка.
Це, очевидно, така ж гра слів, як, наприклад, і те, що стосується поради збирати цілющі трави, тобто «зело», десятого травня на день Симона Зелота, щоб вони мали особливі лікувальні властивості, чи шукати в цей день скарби й сіяти пшеницю, якщо хочеш, аби вона вродилася, мов золото.
Не можу, нарешті, обійти мовчанням і чарівну байку Крилова «Ва-силек», у котрій наша квітка відіграла хоча й побічну, а все ж — історичну роль. Байка, як відомо, присвячена імператриці Марії Фео-дорівні (матері імператора Олександра І) й починається так: