Уран [uk]

— Я вважав, що... Душа болить за вас, Олександре Івановичу... Це ж не хто-небудь, а Валинов...

— Хай душа ваша заспокоїться, а плітки, хоч від кого б вони виходили, завжди залишаються плітками,— Мостовий підійшов до канапи, на якій спав хлопчик, і поправив ковдру.

«Треба ж було купити хоч сто грамів цукерок дитині,— подумав Кутень, виходячи з кімнати.— Отак, товаришу Валинов. Ми теж знаємо ходи... Захочете мене звільнити — прийдете в райком, а там уже знають, чого це вам Кутень поперек горла став... А крім того, ми ще й грамотні... Не знаю, що ви про Мостового напишете, а про вашу розмову зі мною матеріальчик направимо... хай в обкомі прочитають. Кутня, товаришу Валинов, не так легко з'їсти... Зубки поламаєте».

По дорозі Василь Васильович завітав до Бунчука.

— Чим це ви заклопотані? — запитав Петро Йосипович.

— Та не знаю, чи й розказувати вам...— Кутень налив з графина води й довго пив.

— Якась прикрість? Кажіть, Васильовичу! — згоряв од нетерпіння Бунчук.

— Подзвонив оце мені Мостовий... попросив, щоб я зайшов...

— Хіба він уже на роботі?

— Щоб до нього додому зайшов.— Кутень поступово починав вірити, що розповідає чисту правду.

— Ну, ну?

— Пішов я... І що ви думаєте, Петре Йосиповичу? Він уже все знає про... вашу розмову з Валиновим.

— Невже? Звідки? Про мою розмову? — перепитав Бунчук-— Мабуть, двері були відчинені й хтось чув, бо там же поруч контора комунгоспу... Що ж він вас питав?

— Питав, значить,— тягнув Кутень,— про що ви говорили, які матеріали давали Валинову на Мостового...

— Але це ж ви давали матеріали, Василю Васильовичу! — заперечив Бунчук.— Почекайте, почекайте... А може, Валинов сам розказав Мостовому про нас?

— Може буть,— погодився Кутень.

— Тепер я розумію, чого мене директором заводу не призначили... Наговорив про мене Мостовому і його дружка, Гавриленка, взяв під захист... Що ж ви сказали, Василю Васильовичу?

— Я сказав Мостовому, що нас з вами викликав Валинов і вимагав компре... от кляте слово... компрометуючі матеріали на нього, а ми відмовилися давати їх і вийшли з номера.

— Правильно! Ми відмовилися з вами! — вигукнув радісно Бунчук.— Хай спробує довести, що це не так. Нас двоє, а він один. Не вийде!

— Не вийде! — підтвердив Кутень.— Ми його виведемо на чисту воду, Петре Йосиповичу. Пообіцяв же вам, що приймете завод, а що вийшло? Тепер мене захоче вигнати...

— Хай про себе подумає!

— Треба написати про це в обком,— обережно підказав Кутень.

— Треба написати. Сідайте і пишіть, Василю Васильовичу! — Бунчук поклав перед Кутнем ручку й папір.

— Що, зараз?

— Негайно! Ми йому покажемо!

— У мене почерк поганий,— Кутневі дуже не хотілося самому писати.— Може, ви...

— Не бійтеся, Василю Васильовичу, ми підписуватися не будемо, щоб... нас не звинуватили в необ'єктивності,— заспокоїв Кутня Бунчук.

— Правильно,— погодився Кутень,— а то можуть подумати, що ми в чомусь зацікавлені, а для нас головне — правда.