Уран [uk]

Арсен Климович з Маркіяном готували закуску, час від часу куштували кашу й хвалили.

— Сашко, на хвилинку,— відкликав Платон Мостового.— Ти вже зустрічався з представником ЦК?

— Ні. А хто приїхав?

— Товариш з парткомісії. Це він, знаючи, що ти хворий, не хотів тебе тривожити.

— А в якій справі приїхав? —запитав Мостовий.

— Валинов написав заяву до ЦК.

— Ясно. Що ж у ній?

— Нездорові тенденції... райком на поводку у відсталих елементів, що збори були зірвані за твоєю вказівкою.

— Яка багата фантазія! — голосно розсміявся Мостовий.— Невже людина може бути така примітивна?

— Є там і про нашу відсталу селянську психологію. Ничипора Снопа звинувачують у тому, що демонстративно залишив збори й загітував інших... П'ять сторінок.

— Дивуюсь, на що тільки можна піти, щоб захистити честь свого мундирчика...

— Я, Сашко, шкодую, що зустрів тебе після хвороби такою новиною, але все одно доведеться прочитати.

— Витримаємо, Платоне, не журись,— обняв за плечі Гайворона.— А що вдієш? Є ще й кар'єристи, й дурні, й звичайні наклепники... Як вони нам заважають!

— Просимо до столу! — гукав Турчин.

На килимку лежав свіжий хліб і закуска. У казані парувала каша.

— Бери, Сашко,— подав міністр Мостовому дерев'яну ложку.

— Ні, Миколо Борисовичу, ти перший.

— Мене мати вчила, щоб я ніколи не хапався першим їсти, особливо, коли подають вареники.— Насипав у миски кашу міністр.— Мати казала: хай, сину, спершу люди беруть, а ти вже діставай зісподу... замурзані. Вельми достойна наука... Коли ви думаєте провести збори в Сосонці?

— Все залежить від Арсена Климовича. Ми хочемо підготувати два макети Сосонки,— пояснив Мостовий.— Один — усе так, як є тепер, а другий — уже з готовим «Факелом». Щоб люди змогли все побачити, так би мовити, предметно.

— І ще я хочу попросити наших будівельників, щоб до зборів спорудили у Сосонці будинок, типовий, ми такі будуватимемо для тих, чиї хати доведеться знести,— сказав Турчин.

— Ми просили б, щоб і ти, Миколо Борисовичу, приїхав на збори у Сосонку. Запрошуй, Платоне,— Мостовий підморгнув Гайворону.

— Будь ласка, але я не знаю, чим буду вам корисний.— Маркіянов замислився на мить і засміявся.— Зрозумів. До чого ж хитрий народ пішов! Деревом допоможемо, Платоне Андрійовичу. Обіцяю.

— Пора, товариство,— подивився Мостовий на годинник.— Запрошую вас на шосту в райком, а сам ще заїду у Сосонку. До зустрічі.

— Хочу, Платоне, заїхати до Ничипора Івановича,— сказав уже в машині Мостовий.— Треба його заспокоїти.

— Нема Ничипора Івановича.

— А де?

— Вчора поїхали. Він, Кожухар і Савка Чемерис. На «Запорожці».

— Куди поїхали?

— Далеко...