![Уран [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/2/8/6/uran-uk-download.jpg)
Уран [uk]
- Автор: Зарудний Микола Якович
- Серия: Дилогия #2
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Жанр: Советская классическая проза
Электронная книга - «Уран [uk]». Краткое содержание книги:
Любов. Якщо вона справжня, то завжди тяжка і складна. Відчула це на собі і Степка — дівчина горда, безкомпромісна. Обставини та час змінюють її характер, відкривають кращі сторони її натури. І тільки кохання Степки залишається незмінним.
«Уран» — друга частина дилогії, продовження роману «На білому світі». Це книга про наших сучасників, про проблеми села та про велику любов, без якої нема справжнього щастя людині, без якої була б біднішою і наша земля.
— Фросинка! — здивувалася Галина й кинулася обнімати подругу.— Пізнаєш, Сашко?
— Пізнаю. Яким вітром, Фросинко?
— Я й не знаю... Приїхала.
— Ми зараз прийдемо, Сашо. Хай умиється з дороги Фросинка.
— Я теж встану.
— Гаразд, тільки ненадовго,— подивилася Галя на годинник.
Олександр Іванович поголився й вийшов на кухню.
— Олександре Івановичу, ви просто прикидаєтесь хворим! — вигукнула Фросинка. — У вас вигляд спортсмена... І я можу у вас закохатися.
— Не заперечую, Фросинко. Так що ви тут надумали, дівчатка?
— Фросинка хоче поїхати до Чугая, взяти адресу Степки й зустрітися з нею.
— Це дуже просто, Фросинко. Завтра вранці тебе Микита відвезе у Сосонку, а щодо адреси... Можна подзвонити одній людині, і вона скаже,— натякнув Олександр Іванович.
— Та людина від неї листів не отримує, Сашо, і ти це знаєш.
— А може, ви приховуєте од мене?
— А хто ця людина? — запитала Фросинка.
— Сашко просто вигадує,— Галина з докором поглянула на Сашка.— Давайте вечеряти!
Вранці Микита привіз Фросинку в Сосонку, під самісіньку хату Полікарпа Чугая. Він стояв на подвір'ї, неначе чекав її.
— Я, Фросинко,— сказав Микита,— біля контори стоятиму, пакета відвезу Гайворону.
За ті кілька кроків, що їх ступила дівчина до Чугая, він утамував хвилювання, бо Фросинка була дуже схожа на його Степку, тільки трошки менша.
— Добрий день. Я — Фросинка Мартиненко,— подала руку Чугаєві,— а моя мама — Марта.
— А я — Полікарп Чугай. Чула?
— Чула...
— Прошу, Фросинко, до хати,— відчинив двері Полікарп. По тому, що Чугай не виявив ніякого хвилювання при зустрічі, й по тому, що стіл був накритий для снідання,— Фросинка зрозуміла: його попередили про її приїзд. Невже Галина? Навіщо?
— Ви наче знали, що я приїду...
— Я одержав учора телеграму від... Марти... від твоєї мами,— уточнив Чугай. — Будемо, Фросинко, снідати.
— Дякую, я вже...
— Ні, у нас так не заведено... Як же ви там живете? — підсунув миску з холодцем до Фросинки.
— Відтоді, як мама... була у вас... новин не сталося... Ми бачили фільм, у якому грає Степка. А ви дивилися, Полікарпе...
— Васильович я...
— Я знаю... Ви бачили фільм?
— Бачив.
— Правда, чудово?
— Мені радісно, а людям... не знаю.
— А ви читали, що про нашу Степку пишуть у газетах?
— Приносив Олег Динька й газети, й журнали...
— А ви мені скажете, де Степка? Я приїхала до вас, щоб ви сказали...
— Скажу... У місті Приморському... Вулиця Пушкінська, один, квартира один. Поїдеш? — з ніжністю дивився Чугай на Фросинку й думав про свою Степку.
— Поїду.
— Добре, Фросинко. Я їй гостинця передам... Яблук наших, сосонських, горіхів... Покажу тобі, як я живу, Степці розкажеш. Ходімо в садок.
— Кого ти чекаєш, Микито? — вийшов з контори Гайворон.— Уже три години стоїш, ніби прив'язаний,
— Не скажу. Секрет.
— А може, скажеш?
— Галина не веліла.
— Галина? Дивно. Якогось уповноваженого на будівництво до Турчина?
— Ні.
— Анатолій Земцов приїхав?
— То він би до вас зайшов. Не відгадаєте й не силкуйтесь... Але, щоб вас ще більше розпалити, скажу: привіз дівчину... Побачите, Платоне, впадете на дорогу — бездиханні.
— Не впаду...
— Не зарікайтесь. Я очі свої перекосив, поки довіз.— Микита показав, як саме він перекосив очі.
— Ну й чекай,— сказав Платон, повернувся, щоб іти в контору, й раптом побачив... Степку. Вона йшла з Полікарпом Чугаєм. Він тримав у руці великого кошика, а Степка букет пізніх айстр. Тільки щось Степка стала ніби нижча, напевне, взула туфлі без каблуків.
Платон пішов назустріч Степці.
— Добрий день,— привітався.— 3 приїздом... Степко...
— Я не Степка! — сказала дівчина.— Я — Фросинка...
Микита аж заходився від сміху біля машини.
— А... а... звідки ти? — не міг отямитись Платон.
— Не скажу!
— Звідки ти? — не міг одірвати очей од Фросинки.— Хто ти?
Платон згадав, як давно-давно, коли відвозив його Сава Чемерис на станцію від матері, він зустрів біля вітряка у полі Степку й теж питав:
— Хто ти?
Полікарп Чугай легенько підштовхнув Фросинку до Платона:
— Познайомся, Фросинко, це наш голова колгоспу Платон Андрійович Гайворон.
— Такий молодий і вже голова?! — щиро здивувалася Фросинка.
— Ой, не молодий уже, Фросинко,— Платон потис руку дівчині.
— Це, Платоне, дочка... моєї... колишньої... Марти, — розвіяв загадку Чугай.— Виходить, Степчина сестра.
— Не уявляю, як можуть бути такі схожі люди, Полікарпе Васильовичу.